Звук крихтіння кісток змусив усіх відчути, як у них пробігли мурахи.
За кілька секунд зомбі перетворився просто на крижану купу м’яса. Хоч він і не був знищений повністю, рухатися більше не міг.
— А Лі, не витрачай силу даремно, — сказала жінка в чорному шовку, побачивши, що бородань застосував Проміжне Заклинання, щоб убити якогось жалюгідного зомбі.
Чоловік на ім’я А Лі відразу склав дивний знак рукою, демонструючи свою слухняність.
— До речі, ми вже так довго йдемо разом, а й досі навіть не знаємо, як один одного називати? — з посмішкою кинув Коротун. Він давно здогадувався, що ця жінка — зовсім не проста.
— Є Мен Е. Є — як у є [叶] (листя), Мен — як у мен цзін [梦境] (сон), а Е — як у е но [恩诺] (витонченість). Можете кликати мене Мен Е. — Жінка в чорному шовку представилася дуже серйозно, ніби боялася переплутати щось у своєму ж імені.
Мо Фань засміявся, почувши це ім’я:
— Це ти сама собі китайське ім’я вигадала?
Жінка в чорному шовку не відповіла на його запитання, а тільки спитала:
— А що з ним не так?
— Е як у «е но»... Мен Е... Рідко в нас таке ім’я зустрінеш. Якщо чесно, Цуйхуа звучить навіть краще. Можеш ще й до прізвища додати — вийде Елізабет Цуйхуа, і всі зрозуміють, що ти знаєшся і на східній, і на західній культурі, — сказав Мо Фань із виглядом великого мудреця.
(ПП: Цуйхуа — ім’я, що часто використовувалося для жінок у 70-х, нині в Китаї воно стало мемом.)
Коротун, кремезний чоловік і Лю Жу були китайцями, тому, почувши ці слова, вони мало не виплюнули Попелястий Часник! Цей хлопець узяв і всерйоз підколов іноземку!
А жінка в чорному шовку серйозно кивнула, ніби справді щось для себе з того винесла — схоже, її двоє супутників теж були не китайці. Те, що вони взагалі вільно говорили китайською, уже було досягненням — але сенсу в імені вони точно не зрозуміли.
— Не слухайте його, сестро, у вас гарне ім’я! — Лю Жу тут же зрадила Мо Фаня.
Жінка в чорному шовку тихо всміхнулася — схоже, жарт її анітрохи не зачепив.
— Ем... нам теж можна так вас називати? — несміливо спитав бородань А Лі.
Жінка тільки кинула на нього швидкий погляд — А Лі відразу змовк і зробив вигляд, ніби нічого не казав.
Дорогою Коротун і двоє людей, що супроводжували Мен Е, розбиралися з більшістю блукаючих мерців.
Їм щастило — їм досі не траплялося жодного справжнього некрополя. Тож група залишалася в безпеці аж до світанку, зберігаючи Попелястий Часник.
— Ще година до світанку, — сказав Коротун, поглянувши на годинник.
— Я думав, що мерці Стародавньої Столиці такі страшні… А вони що? Купка безмозких зомбі! — самовдоволено відповів А Лі.
— Брате, не кажи таке! Ця Земля Мерців проклята — не можна розкидуватися такими словами! — сказав кремезний чоловік.
А Лі тільки ще ширше усміхнувся і проігнорував застереження.
Дорога попереду стала сипкою й абсолютно чорною. Небо затягли важкі хмари.
Раптом блискавка прорізала небо, освітивши сірі буряні хмари, що зливалися із чорною землею вдалині, ніби вся група йшла нескінченним мороком.
Повітря раптом стало важким. Над хмарами пролунав грім, а слідом за ним упали величезні краплі дощу. Їхній удар був настільки потужним, що багнюка розліталася на всі боки!
— Чорт, дощ! — вилаявся Коротун.
І як тільки він це сказав — хлинула злива, а блискавки, відбиваючись у дощових краплях, розсікали небесну темряву.
Вода лилася, мов з відра. Крокувати розмоклою землею враз стало так само важко, як іти по багнюці.
Ще один спалах блискавки розірвав небо, і на її світлі вони побачили криваво-червону хвилю, що накочувалася прямо на них.
Вода раптом розбризкалася просто біля їхніх ніг, налякавши всіх, та сильна злива заважала розгледіти, що чекає попереду. Було зовсім не зрозуміло, чи час уже їсти Попелястий Часник.
— Швидко! Дощ може змити гнилий подих від Попелястого Часнику! — вигукнув кремезний чолов’яга.
— Тобто під дощем Попелястий Часник не діє? — перепитав Мо Фань.
— Саме так!
Мо Фань відразу захотів вилаятися, але дощ лив так сильно, що навіть не було коли скаржитися — треба було якнайшвидше знайти укриття.
— Серед нас хоч один Маг Води є? — спитав Мо Фань.
На жаль, відповіді він не почув.
Маг Води міг би накласти Водяний Бар’єр: Коловорот на всю групу і не дати дощу їх намочити.
Двоє супутників жінки в чорному шовку зреагували миттєво. Хоч парасольок у них не було, вони зняли куртки й розкрили їх над головою Мен Е, ще раз підкресливши, що ця жінка — не проста.
— Чорт забирай, кров’яна вода піднімається — значить, десь поруч сильний мрець! — вигукнув Коротун, оцінюючи ситуацію на власний досвід.
— Серйозно? Ти тільки глянь на цю зливу — ми просто загрузнемо у багнюці спробувавши битись тут! — пробурмотів Мо Фань.
— Що я казав? Земля Мерців проклята! Не треба було язиком чесати! — сердито кинув кремезний чоловік, глянувши на А Лі.
Група рішуче пришвидшила крок, пробираючись крізь рідке багно.
Місцина, де вони зараз були, лежала в долині. Знайти укриття було просто неможливо — хіба що піти до гір Ціньлін.
Але демонічні звірі Ціньлінських гір тільки й чекали людей. Схоже, олію вони вже підігріли, і горщик давно кипить — тільки заходь.
Раптом збоку почувся рев, від якого серце пішло в п’яти.
Найближче до джерела звуку була Лю Жу. Вона різко повернула голову — і в ту ж мить уся затремтіла від жаху!
Крізь зливу до неї наближався здоровенний, мов бик, зомбі!
У тварюки було кілька рук, і в кожній вона стискала іржаву сокиру. Дощ змивав криваві плями зі зброї, і від цього створіння ставало ще моторошніше — неможливо було навіть уявити, скількох людей ці сокири вже встигли зарубати!
Тіло в чудовиська було міцне, як у вола, з потворними кінцівками, але найстрашніше — посеред цієї туші стирчала крихітна жіноча голова з розпатланим волоссям, що падало на обличчя, за яким ховалася зловісна, біснувата посмішка!
Жіноча голова роззявила рота й видала глухий, хрипкий крик:
— Чому... чому ти мене покинув!?!
Голос лунав так дивно й недоречно. Хоч він і був людським, та звучав, мов прокляття самого диявола!
— Святе гузно, ти що таке взагалі!? — Мо Фань миттю підтягнув Лю Жу до себе.
Група втупилася у Генерала-Гіганта з Трупів, і в усіх по тілу побігли мурашки. Важко уявити, скільки мертвих тіл пішло на те, щоб створити цю потвору!
— Генерал з Трупів! Це Генерал-Гігант із Трупів! Нам кінець, ми пропали! — Коротун дивився на потвору, стискаючи кулаки від страху й намагаючись не кинутися навтьоки.