Гаілон задумався, але раптом прийшов у себе і ненавмисно здригнувся. Він подумав собі: « Це справді так! Я одружений вже понад 30 років, і тепер навіть чоловік здається мені гарним. Схоже, мені дійсно пора знайти дружину. Не можна більше вибирати, а то і збоченцем стати недовго».
Шуй Інь було все одно, про що думають інші. Вона підійшла до Ван Шуе і приставила дуло пістолета до його підборіддя, змушуючи підняти голову.
Ван Шуе прочистив горло і сказав:
- Не поспішайте, панове! Ви, мабуть, брати з зеленого лісу? Я не загарбник, я свій. Мене схопили вони. Якщо ви мене відпустите, я вас щедро оцінюю. Мій шурин...
Шуй Інь раптово з клацанням засунула дуло пістолета йому в рот, закривши горло.
Ван Шуе закаштувався і мало не закотив очі. Кілька чоловіків, які ще не пішли, відчули біль у горлі і замовкли.
— Ван Шуе, — сказала Шуй Інь. - Ти пам'ятаєш Лайцзінь? Вона була моєю донькою.
Вираз обличчя Ван Шуе змінився. Він хотів щось сказати, але дуло пістолета завадило йому прочинити рот ширше. У цей момент він почув, як стоїть перед ним чоловік сказав:
— Она мертва. Як ти думаєш, чи не повинен я вимагати, щоб ти відповів за її смерть? Все просто: я зараз вистрілю, і справа з кінцем.
На обличчі Ван Шуе з'явилися жах і жаль. Він відчайдушно замотав головою, намагаючись позбутися пістолета в роті, боячись, що ця людина дійсно вистрілить йому у голову.
Але Шуй Інь прибрала пістолет і сказала:
- Звичайно, я не стану цього робити.
Не встиг Ван Шуе розслабитися, а глядачі - усунути з обличчя жаль, як Шуй Інь витягла зі рукавів кинджал і залізний шип та приставила їх до грудей Ван-Гаре.
- Я хочу перевірити, чи у тебе чорне серце.
Ці прості слова змусили усіх присутніх відчути холод, який пробіг по спині. Їхній одяг, що промокав від дощу, здавалося б, ще холодніший.
А те, що сталося далі, змусило цих видих видів чоловіків, які вбивали і пакали руки кров'ю, один за іншим поблуднути і вибігти назовні, поки їх не вирвало прямо під ноги.
Вони вбивали людей і свиней, але люди та свині — це різне. Коли людина випаровує живіт, виділяє нутрощі, відділяє м’язи та сухожилля — це справляє на неї зовсім інше враження, ніж звичайне вбивство.
Кілька міцних чоловіків сиділи на крорчках, їх нудило, вони переглянулися і не наважувалися повернутися в ту кімнату.
— Як ви думаєте... Пане Лі, такий м'який і благородний чоловік, як же він ... Як же він покрив живіт іншому і зовсім не злякався?
— Так, я щойно бачив, як він запустив руку в живіт... - А-а!
Гаолон теж мовчки вийшов, витираючи обличчя. Він подивився на хмари, повільно розсіюються в небі, і з почуттям тривоги схопив другого лідера, який також здавався переповненим благоговійного трепету.
- Про нашого військового радника можна сказати: « Не судіть про книгу на обкладинці? »
Другий ватажок, який зазнав труднощів з письменою, не знайшов помилки у словах провідника, а енергійно закивав.
- Так, пане Лі, здається так і казав. Старший лідер, ви тепер теж культурна людина!
Шуй Інь спокійно витерла руки і вийшла. Крики Ван Шуе спочатку перейшли в хрип, а потім його свідомість помутилася і він вже не міг кричати. Тепер мертвий більше ніколи не закричить.
Всі тепер дивилися на Шуй Інь зовсім по-іншому, ніж раніше. Ті, хто не бачив цього на власні очі, з цікавістю забігали в будинок подивитися на труп Ван Шуе, але через мить вибігли звідти, натискаючи роти.
— Кхм, ладно, на цей раз у нас немає вбитих. Непогано. Забираємо трофеї і показуємо їх іншим! — сказав Ґаолін, виходячи вперед. Він віддав кілька коротких розряджень, наказав закопати тіла в яму і з радістю повів усіх назад на гору з захопленим добром.
Після цього їхня зброя значно поліпшилась: велика скриня гвинтівок та декілька пістолетів, які відібрали у того загону загарбників.
В околицях гори Машаньган було дуже неспокійно. Єдиний найближчий шлях з Мейші до Лундун проходив тут. Війна йшла всюди, і коли загарбники відступали в поспіху, вони неминуче залишали за собою хаос. Багато дезертирів просочувалися в ці місця. Машина перетворилася на загін народного ополчення, який спеціалізується на ліквідації загарбників.
За цей час жартівне прізвисько « мій радник» стало справжнім титулом Шуй Інь. Тепер, перш ніж зробити що-небудь, Гаолін та інші ватажки радилися з нею.
Шуй Інь в шайці на горі Машанґані виконувала багато обов’язків. Вона мусила вчитися того, чого раніше не вміла бути військовим радником. На щастя, Ґаілон був талановитим польовим командиром, який народився, щоб вести людей у бій. З ним шайка Машаньган без великих втрат знищила принаймні кілька сотень загарбників. Хоча втрати серед них були неминучими, ці люди вже не були тими самими, хто пройшов крізь вогонь і воду.
Інші люди в шайці, у тому числі провідника Ґаоляна, почали поступово зазнуватись після багатьох перемог. Тільки Шуй Інь залишалася спокійною і зібраною. Як тільки Ґаолон почав заноситися, вона відразу ставила його на місце і далі керувати шайкою.
Гаілон теж був дивним. Раніше він нікого не слухав, але тепер чомусь все більше побоювався цього військового радника. Сказати, що боявся, було б не зовсім точно. У цьому почутті було ще щось, чого він сам не міг пояснити.
Одного разу він без стуку увійшов до кімнати пана Лі і побачив, як той переодягається. Він помітив, як плечі та спина — шкіра біла і худорлявість. Гаоляну тоді стало якось не по собі, і він змутився. Хоча пан Лі ніяк не відреагував, він сам не сказав і двох слів. Чомусь йому це приснилося вночі.
Він не міг цього зрозуміти, бо часто ходив в купюру разом і бачив плечі братів. Хоча пан Лі був науковцем і відрізнявся від грубих селян, він був блідий, але ж він же чоловік! Про що він тільки думає?
Він подумав, що це серйозно. Він озирнувся, побачив другого ватажка, який сидів на кісточках поруч і базікав з кимось, покликав його до себе і заштовхнув у кімнату.
— Ергоу, давай-но роздягнись і покажися мені.
Другий ватажок: «?»
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno