Війна, всі війни з погляду Шуй Інь не мають поділу на справедливі і несправедливі. Є тільки розділення на табори.
Кожна сторона, яка бере участь у будь - якій війні, знайде достатньо підстав і ніколи не визнає « справедливості» противника.
Врешті-решт, це дуже практичне питання: де сидиш, там і думаєш.
Оскільки вона була частиною цієї країни, то відчувала природну відразу до загарбників у її домі. А внутрішні конфлікти між кількома загоними опору, які також складаються з співвітчизників, не завжди були викликані « великою справедливістю» принаймні у всіх людей є особисті інтереси.
Навіть якщо керівники не мають особистих інтересів, чи можливо, щоб усі організації були безкорисливими святими? Щоб кожен мав високу мораль і шляхетні почуття? Це неможливо. Завжди будуть певні особисті міркування.
Ніхто не знає, хто переможе в кінці, але чи хоч одна зі сторін визнає свої помилки? Звичайно, вони будуть судити тільки з результатів, а не через причини.
В очах нащадків історія завжди виглядає блискучою: тисячі переможців є приклад героїчної боротьби, яка програла — тисячі тяжких злочинів. Ті « критичні обставини» і "чрезвічні часи" давно забуті в незнаному минулому. Те, про що незручно говорити, автоматично прикрашується і люди з мирним вихованням вже не вірять у існування темряви, але вона є об’єктивною й не зникає від того, що її відкидають.
Як і це замах, та багато інших незабутніх операцій, і жертви незліченних людей заради перемоги.
Шуй Інь поважала всіх, хто жертвував собою заради ідеалів, але їй не подобалося вимагати від когось жертв, надаючи на них високий колпак ідеальних умов.
Ніхто не зобов’язаний жертвувати собою заради чужих ідеалів і цілей.
Як людина, що була жертвою, Шуй Інь могла просто мовчати і в кращому випадку запитати:
— Вона зробила цей вибір добровільно?
— Да. Ми звернулися до неї за допомогою, і вона вирішила допомогти нам. Ми дуже вдячні їй за це.
*
Оскільки майже всі високопоставлені офіцери загарбників були вбиті, ситуація у Мейші знову докорінно змінилася. Пожежники і два загони опору почали бої в місті. Здається, загарбники дуже розлютилися і почали шалено вбивати цивільних людей.
Двоє людей, які принесли золотий браслет, попередили Шуй Інь:
— Обстановка хаотична. Тут, можливо, незабаром почнеться безлад, вам краще виїхати звідси і перечекати.
Це була невідома Шуй Інь історія, тому що цей світ не був заснований на реальній історії, яку вона вивчала. У неї не було дару передбачення, і вона не знала, що станеться. Вона лише знала, що конфлікт зростатиме. Тому вона залишила Мейші разом з іншими мешканцями, біжаючи на південь до того, як загарбники почали різати.
З міста виходило багато людей. У багатьох були різні плани: хтось повертався в рідні місця, дехто їхав до родичів. Вони йшли разом якийсь час.
У потоці біженців Шуй Інь побачила знайомого управителя з винного будинку « Юке» і його дружину. Ця пара, у якої раніше були конфлікти через розпутність чоловіка, в дорозі до втечі підтримувала один одного і не розлучалася.
Вона також побачила м’ясника, якого часто бачила на ринку. Він виглядав шалено, і вдома часто кричав на дружину та дітей. Тепер він ніс на спині одну дитину, в руках тримав двох і дружина тісно притискалася до нього — ціла сім’я була нерозлучна.
Вона бачила багато інших знайомих: жінку середніх років з сусідньої вулиці, яка торгувала сніданками, вела своїх дітей; сваху, що колись носила Лайцзінь зі всією своєю великою сім'єю; молодого хлопця, який раніше любив свистіти на вулицях слідом Лайдзінь, котрий ніс на спині старого з переломною ногою.
І ще було багато людей, яких Шуй Їнь не знала.
До прибуття в Мейші вона вже пережила один шлях втечі, і тепер почувалася впевнено. За ці роки вона звикла жити чоловіком в цьому хаосі, і тепер у неї був досвід. А як "чоловік" вона пройшла цей шлях у сто разів легше, ніж кілька років тому, коли йшла в Мейші. Принаймні ніхто не пожадав її, і приставань було набагато менше.
Багато молодих дівчат у той час жили в постійному страху, вони боялися потрапити до рук мародерів, боялись розбійників, бояться хуліганів серед натовпу, боявся торговців людьми, які користувалися хаосом... Вони не наважувалися піти від сім’ї ні на крок, і старші родини теж дивилися за ними в обох.
У такі моменти Шуй Інь мимоволі думала про Лайцзінь.
Чи вона вирішила піти з коханою людиною, але скільки труднощів на своєму шляху зустрілася зі своєю зовнішністю? Вона казала, що її потім віддали загарбникам. Що ж там сталося?
Вона часто згадувала той вечір, коли Лайцзінь сиділа на подвір’ї і розповідала цю історію. Її спокій був нестерпним. Вона говорила, що всюди одне і те ж, але в очах її було очевидне розбіжності. Чи мріяла вона в ту мить про світ, де звичайна дівчина могла б дихати вільно?
Чи вона думала, що зробить те саме для майбутніх поколінь?
Минуло два місяці з тих пір, як вони покинули Мейші. Біженців залишилось небагато — приблизно сотні, переважно незнайомих Шуй Інь. Багато з них роз’їхалися по різних дорогах. Шуй Інь пішла цією дорогою, тому що в неї не було певної мети. Для людини, яка звикла прочитувати шляхи відступу, це було нехарактерно.
Група йшла до гори Машаньган. Хтось раптом сказав:
— Кажуть, що неподалік є велика шайка розбійників. Може, нам варто їх обійти?
— Як обхідити? Якщо пройти тут, ми відразу потрапимо в Лундун. Якщо ми обходимося, доведеться зробити великий гак, втратимо як мінімум півмісячного. Мої діти цього не витримає, — сказала сильна жінка, яка тримала на руках свого внука.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno