У сім'ї Лю було лише три чоловіки: Лі Ланчжі, Любу Гуйкен і свекруха Лі Ланчеджі, Сунь-ши*. Крім того, Лі Ланчжі мала дочку, але кілька років тому під час голоду свекруха Сунь-ши кинула її на дорозі, бо вони не могли її прогодувати.
П. п.: « Ши» тут означає "народжена" у свекріві Лі Ланчжі прізвище Сунь.
Сунь-ши, як і сама Лі Ланчджі була жінкою, яка любила Лю Гуйшена більше життя. Вона щодня називала його своїм скарбом і не виносила, коли з ним траплялося щось погане. Цього разу Лю Гуйкен вчинив серйозний злочин. Сунь-ші злякалась, і тільки підготувала Лі Ланчжі йти рятувати внука, а сама чекала його повернення додому.
Хоча Шуй Інь не бачила подальшого розвитку сюжету, вона вже знала, що за людина ця Сун-ши. Вона також зустрічала таких свекровів у попередніх світах. У них були спільні риси, і вони мали шрами від епох.
Тому що тільки чоловік міг утримувати сім'ю, лише працівник міг забезпечити їм виживання. Тому що, маючи чоловіка, вони позбувалися багатьох утисків. Тому вони ставили чоловіків понад усе, навіть вище від власного життя.
Цей природний порядок поступово вкоренився і став небіблійним правилом, записаним у свідомості людей. Потім він дав людям ще багато інших правил, які мали більше спільного з становищем.
Всі вони були залучені в цю систему правил. Людська поведінка повинна розглядатися в контексті її епохи. І Сунь-ши, і Лі Ланчжі були типовими жіночими образами того часу.
— Сестра Ланчжи, як ти поясниш все своїй свекрухи? — Вона запитала сусідку, яка йшла з нею дорогою. Вона знала, що в її сім’ї є родина і переживає за неї.
Шуй Інь не відчувала страху, але на обличчі зобразила тривогу:
— Мені нічого не залишається, крім як спробувати все пояснити свекрухи і сподіватися, що вона пробачить мене.
— Якщо щось станеться, обов'язково клич нас, - сказала сусідка.
Сунь-ши зазвичай била і лаяла Лі Ланчджі, і всі про це знали. Цього разу Лі Ланчжі своїми руками вбила Лю Гуйшена, і Сунь-ши, швидше за все, зб'є її до смерті.
Шуй Інь подякувала сусідці за доброту, відчинила калітку і увійшла у двір сім’ї Лю. Вона зачинила за собою двері і відсунула їх.
Вона озирнулася на подвір’я родини Лю. Він був маленьким і віттім, але дуже чистим. Лі Ланчджі була працьовитою жінкою і протягом багатьох років жила з сім’єю, прала й штопала речі для інших. На подвір'ї кухоли куры. Щодня вони давали два-три яйця: одне - для Лю Гуйшена, інші — на продаж.
Почувши, як відкрилася і закрилась калітка, Сунь-ши крикнула з будинку:
— Гуйкен? це ти повернувся?
Шуй Інь не відповіла. Вона підійшла до бочки з водою в кутку подвір’я, щоб помити руки. Вся її одяг була в крові Лю Ґушена, ліпкою і орчівою, і це було дуже неприємно.
Не отримавши відповіді, Сунші піднялася з ліжка і вийшла з дому. Вона побачила спину Шуй Інь, але на подвір'ї не було Лю Гуайшена.
Вона голосно закричала від тривоги:
- Де мій онук? Чому ти не привела його назад? Ах ти безсовісна! Врятуй мого онука швидше!
Шуй Інь обернулася і подивилася на неї. Вона ще не змила кров з обличчя, і вода змішувалася з червоними розлученням, стікаючи вниз. Її холодний погляд був жахливий.
Сунь-ши пронизливо скрикнула:
- Кров! Чия це кров? Де Гуйкен? Де він?
Шуй Інь, наче нечутливі крики, опустила голову і продовжувала вмиватися. Навіть у волоссі їй довелося розтягнути косу, щоб помити їх. Вона зняла бамбукові мотузки ганчірка і витерлася.
Сунь-ши кинулася на неї, але Шуй Іню легко ухилилася, показавши свою об'явлену одяг.
— Лю Гуйкен мертв. Я вбила його. Його тіло зараз висить біля міських воріт, — сказала вона, раптом усміхнувшись і відкидаючи за спину розпущене волосся.
Сунь-ши злякалася її виду. Лі Ланчжі була вродлива, і син наполягав на одруженні, що не подобалося Сунь-ши. А коли син помер і Лі Ланчжі залишилася вдовою, Сунь-ши почала думати, що така красуня не зможе всидіти на місці і обов'язково буде гуляти з іншими чоловіками, засоромлюючи її бідного покійного сина. Вона завжди ненавиділа свою невістку і була особливо суворою.
Тепер же, побачивши Лі Ланчжі з розпущеними, як водорості, чорним волоссям, дивною посмішкою і в крові, вона на мить відчула страх і заб'яніло заговорила:
- Що ти за чудовисько? Ти не Лі Ланчжі! Що ти зробила з моїм онуком?
Шуй Інь відповіла:
— Я ж сказала, я вбила його. Він висить біля міських воріт. Не вірите, так зійдете подивіться.
Зблудила Сунші, несвячено вопіючи, що у невістку вселилася злий дух, кинулася до дверей і, спотикаючись, вибігла назовні.
Здається, ноги у неї були ще цілком нічого. Раніше Лі Ланчжі змушувала її йти на смерть. Якби вона пішла сама, її дорогий онук міг би залишитися живим.
Шуй Інь знову зачинила двері. Вона знайшла кімнату Лі Ланчжі, переодяглася і розвіяла вогонь та приготувала вечерю. Тіло Ліанчжі було в порядку, але вона була дуже голодна. Удар, яким вона вбила Лю Гуйшена, забрав її сили і тепер відчула слабкість.
Вона взяла масло, яке берегла Лі Ланчжі, яйця, які вона не наважувалася з'їсти, і коричневий цукор, який Сунь-ши ховала у своїй кімнаті, а потім зварила собі яйця в цукровому сиропі, щоб трохи затамувати голод.
Поївши, вона лягла спати. Що стосується Сунь-ши, то яке їй до неї діло?
Сунь-ши, ридаючи, добралася до міських воріт. Коли вона побачила тіло улюбленого внука, який розмовляє там, то відразу з криком втратила свідомість. На щастя, у цей час біля воріт нікого не було. Вона пролежала там до полудня, поки її не розбудив дощ. Вона сиділа під зливом, била себе по колінах і ридала в голос. Тільки до вечора її знайшов перехожий чоловік і приніс додому майже без свідомості.
Шуй Інь, яка вже прокинулася, перерахувала майно в будинку. Побачивши, що хтось приніс Сунь-ши вона зобразила занепокоєння і впустила чоловіка.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno