Чоловік швидко обійшов кухню з ліхтарем у руках. Шуй Інь бачила, як його ноги миють прямо перед нею, але він тільки перевірив поленницю у печі і навіть не подумав шукати когось в вузькому темному топці.
Вона затамувала подих, тягла обпалені кров’ю руки в позі, щоб змити липку вологу і міцно стиснула ніж. Якби цей чоловік здумав заглянути в топку, вона різко викинула б вперед і посадила йому ніж у обличчя. Навіть якби вона не вбила його, йому б все одно не знадобилось.
Однак чоловік швидко вийшов з ліхтарем. Шуй Інь не чула звуків і поняття не мала, чи пішов він дійсно далеко, тому залишилася лежати без руху.
Ці четверо не були постійними мешканцями села. Тепер, коли хтось загинув у будинку, а вони також продумували работоргівлі, їм тим більше не слід було привертати увагу. Мабуть, вони не будуть тут затримуватися. Залишалося тільки чекати. Якщо до полудня ніхто не прийде готувати їжу, значить вони ймовірно поїхали.
Шуй Інь трохи подрімала, весь час зберігаючи напівсвідомий стан і періодично змінювала положення рук та ніг, щоб вчасно не затікати. Світло перед очима ставало яскравішим. Шуй Інь прикинула час і нарешті обережно вибралася з топки.
З того часу як вона потрапила в цей світ, довкола панувала повна тиша. У подібній ситуації це стало для неї ще небезпечнішим.
Вона обережно вийшла і відразу помітила, що куртки, які висіли на бамбуковій жердині біля входу, та двох пар жіночих тканинних туфель, котрі стояли всередині, вже немає. Вони поверталися, а тепер знову пішли! Затамувавши подих, Шуй Інь увійшла в головний зал. Бамбукова ліжко, на якому лежав мертвий чоловік, стояла на тому ж місці, але плями крові з неї стерли, а тіла не було.
Оглянувши залу, вона помітила, що деяких речей не вистачає, а двері в спальню, раніше зачинена, тепер розкриту настіж. Тільки тоді Шуй Інь нарешті розслабилася. Вона доводить, що ці работорговці втекли. Це був найкращий сценарій для неї, тому що в її виснаженому стані вона ні за що не справилася б з кількома охрещеними дорослими.
Однак довше залишатися тут також неможливо, треба було придумати спосіб повернутися до родини Чжао.
Де саме знаходиться родина Чжао і як туди дістатися — таких дрібних деталей у сюжеті, отриманому системою, не було. Але, здається, вона зараз була досить далеко від них.
По-перше, її тіло спочатку було одягнено в гарний одяг, як у дитини з заможної сім'ї. Викравши її, работорговці звичайно зняли з неї одяг і прикраси, але навряд чи вирішили б продати її десь поблизу. Те, що вони відважилися побути в поблизькому місті Лінь, означало, ніби дім сім’ї Лінн був далеко від місця кіднепінгу.
По-друге, в оригінальному сюжеті вона дев'ять років не зустрічала нікого з родини Чжао, а Чо Дуаньцзе з"явився лише тоді, коли приїхав відвідати двоюрідну сестру. Це також означало, що сім’я Вей, де жила ця найскрутніша сестра, була недалеко від родини Лінь. Отже, вона цілком могла спочатку розшукати сім'ю Вей і звернутися до своєї тітки.
Шуй Інь пішла дорогою, що вела з села. На землі виднілися колоші від воза. Побоюючись, що їй не пощастить і вона знову наткнеться на рабовласників, вона при найменшому ознаку появи людей ховалася в недорогі зарослі. Висока трава приховувала її, і вона щасливо вибралася з села.
Вона йшла зупинкою і тільки до вечора здалека побачила ворота від’їзду. Вона була настільки виснажена, що навіть її воля не могла подолати фізичні обмеження. Ноги підторгнулися, і вона опустилася на землю й довго не могла піднятися.
Аж ось долоня, притиснута до землі, тремтіла і перед її очима змерзнулася пилюка. Шуй Інь побачила, що вона повільно проїжджа біля карети.
У ті часи карета була розкішшю, доступною лише багатим родинам. Шуй Інь відразу ж вирішила звернутися до них за допомогою. Вона піднялася з землі і кинулась наздоганяти карету.
У кареті сиділи двоє дорослих — чоловік і жінка, а також два хлопці. Молодший хлопчик вислизнув у вікно і, побачивши дівчинку, яка з останніх сил намагалася наздогнати їх, посміхнувся сказав батькам:
- За нами біжить якась дівчинка. Подивіться, як смішно вона виглядає!
— А? — Старший брат теж з цікавістю подивився у вікно. - Це що, жебрака?
У минулі роки багато бідних людей голодували і, стоячи на межі смерті, виводили своїх дітей з карети. Хлопчик, хоч і був ще зовсім юний, бачив таке не раз. Йому не подобалися ці бідні люди, які вічно присягали на їжу. Вони здавалися йому брудними, смердючими і огидними.
Жінка також виглянула назовні:
— Ой, та це ж зовсім дитина! Схоже, приблизно однолітків нашого Лан-еру.
Побачивши, що дівчинка продовжує бігти за каретою, і кинувши погляд на чоловіка, який, закривши очі, здавалося, дрімав і ніяк не відреагував, пані Лінь відкинула фіранку та звернулася до служниці, яка сиділа на передці:
— Там заду дівчинка біжить. Напевно, просить їжу. Сходи дай ей що-небудь, нехай відстане.
— Так, пані.
Кучер зупинив карету, і дівчина стрибнула на землю, прямуючи до Шуй Інь.
Пані Лінь дивилася назад і, побачивши, що служниця привела дівчинку додому, нахмурилась:
- Навіщо ти її привезла?
— Пані, ця дитина глухоніма, але не знає, що я говорю. - Але вона все одно наполягала на чомусь, а я не зрозуміла чого їй потрібно.
Пані Лінь уважно придивлялася до дівчини і злякалася. Вона думала, що перед нею проста жебракка, але при найближчому розгляді виявилось, ніби дитина дуже добра: великі ясні очі і витончене обличчя — це немовля. Якби не брудний одяг, його можна було б прийняти за дитину, яка виросла в розкоші та достатку.
- Дівчинко, що з тобою сталося? — Пані Лінь запитала, чи вона не хотіла б мати більше м’якостей.
Шуй Інь по губах зрозуміла, що сказала жінка, посміхнулася їй, потім маленькою ручкою хлескала себе по грудях, показала пальцем на горло і помхала долонею, даючи зрозуміти що вона німа. Після цього вона зробила вигляд, що написала пензлем.
Пані Лінь, як жінка, не вміла писати. Раніше він відпочивав із заплющеними очима і не втручався, але коли побачив дівчинку зобразила листа, то відразу зрозумів, що вона добре вчиться читати. Її поза була правильною і витонченою, а рух плавними — навіть краще за своїх синів, які вчилися з трьох років.
« У кареті немає нічого, що можна писати », — сказав пан Лінь, який був розумним чоловіком і вказав на землю поруч з каретою. - Якщо хочеш щось сказати, пиши тут.
Шуй Інь дуже ввічливо поклонилася йому. На щастя, ця епоха була досить близькою до часу життя Ліні Цзіньшу: хоч місця й різні, але звичаї та мораль були дуже схожі. Її нав’язлива манера триматися, як у дитини з багатої родини, дійсно спрацювала.
Вона взяла камінь і почала писати на землі. Пан Лінь подивився на написане і з подивом запитав:
- Ти племінниця пані Вей з міста? Прізвище у тебе Чжао... Це та сама сім'я Вей, яка тримає ткацьку крамницю в дорозі?
Фраза була занадто довга, і Шуй Інь не розібрала її по губах. Вона просто продовжувала писати. Вираз обличчя пана Ліна змінився з здивованого на захоплене:
- Так ось що! Ти стикнулася з работорговцями. Просто дивно, як тобі вдалося втекти таким дітям. Оскільки ми зустріли тебе, то не можемо залишити цю справу без уваги. Не бійся, дівчинко, ми допоможемо тобі повернутися додому.
Шуй Інь дозволили сісти в карету.
Пані Лінь дізналася, що дочка з заможної родини потрапила в біду і спеціально посадила дівчинку біля себе. Вона почала розглядати її обличчя. Хоча в останні дні немовля висихало від злиднів, вона все ще пригадувала свою колишню красу і з часом стала справді чудовою.
— Ах, такої чудової дитини втратили, — зітхнула пані Лін. — Як же, мабуть, за неї переживають вдома!
Вона повернулася до чоловіка:
— Пане, а з якої ж вона сім’ї?
Пан Лінь, занурений у роздуми, почув питання, посміхнувся і з задоволеним виглядом похитав пальцем:
— Якщо вона племінниця пані Вей з ткацької крамниці, а ще й прізвище Чжао, то це дочка сім’ї Чжяйо із Цзіньчана.
— Ох! Сім'я Чжао з Цзіньчена? - Пані Лін з сяючим обличчям. — Та сама, у якої кілька десятків ткацьких лавок? У них така ж енергійна торгівля шовком! Ми також у них купували матерію.
Якщо дівчинка і справді дочка родини Чжао, то вони повернуть дитину до себе, можна сказати, що це принесе сім’ї Чоу велику послугу. І тоді родина Лінн точно зможе розраховувати на їхнє захист у справах. Ось так їм попався справжня золота дитина, послана самим Буддою!
Оскільки дівчинка не чула їх, вони говорили з нею без жодних вагань. Шуй Інь уважно стежила за їхніми обличчями, запам’ятовувала рухи губ і добре розуміла суть сказаного.
Шуй Інь слухняно сиділа, а двоє хлопців з цікавістю розглядали її. Джуніор то тикал її в плече, то копали ногою, і ніяк не міг усидіти на місці. Старший також припав до сидіння і беззвучно ворушив губами, називаючи її маленькою жебраккою.
Пані Лінь строго гукала хлопчиків по іменах, вівши їм не шалити. Гуй Інь раптом зрозуміла, що ця сім’я в її початковому сюжеті купила головну героїню у служниці. А цей усміхнений хлопчик поруч - не хто інший, як головний герой, другий молодий пан Лінь Лан.
Вона просто зупинила першу поплеску на узбіччі і стрімголов потрапила саме на них! Вона думала, що цього разу вже точно не буде мати ніяких справ з сім'єю Лінь, але ось, будь ласка - доля знову свела їх. До чого ж несподівано.
Можливо, головні герої мають якийсь магічний зв'язок, що притягує один одного?
Шуй Інь здалося дивним ще дещо. У цьому світі страждання головним героїні починалися з того, що вона втратила пам’ять і не могла знайти дорогу додому. То чому б системі не позбавити пам’яті й її? Якщо система хотіла покарати її, то найпростішим способом є забрати в неї пам’ять. Але вона цього не зробила. Значить, не може? Чи не хоче?
Це питання не можна пояснити так само, як і походження самої системи.
Шуй Інь не відправив до родини Вей відразу. Пан і пані Лінь під приводом того, що вже темніє, спочатку привезли її до себе додому. Вони наказали слугам помити її, зачісувати, почистити і дали гарненько відпочити ніч. І тільки наступного ранку відправили до родини Вей з вістями.
А що з тітки Вей? Вона ще не знала, що її сестра з Цзіньчена втратила дочку. Коли посильний від сім’ї Лінь прийшов повідомити їй про племінницю, вона не зрозуміла, що́ відбувається і до того ж була зайнята грою з кількома відомими дамами. Вона вирішила, що хтось просто намагається її розіграти, і навіть не зустрівши посильних, виставив його геть.
Але ближче до полудня гонець з самого Цзіньчена дізнався, що молодша донька родини Чжао зникла і її вже кілька днів не можуть знайти. Вони просили родичів і знайомих бути обережними. Тільки тітка згадала ранкову подію, плескнула себе по стегнах і вигукнула:
— Ах, я дура! Хто це приходив вранці? Я навіть не знаю, з якої вони сім'ї! Невже дійсно знайшли мою племінницю? Швидше везіть її до мене, мою дорогоцінну племінницю!
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno