Хе Сянь доторкнулася до грудей, її личко було блідим. Шуй Інь, яка сиділа поруч і побачила це, запитала:
— Грудь болить?
Хе Сянь тихо угухнула і пробурмотала:
— И ноги теж болять.
Ця коротка скарга була рідкісним проявом її вразливості.
Шуй Інь обережно помассувала їй ноги, і в цей момент помітила на її тонкою рукою непрохідний синець, який залишився після останнього паркану крові.
- Сянь, я маю сказати тобі дещо важливе.
Очі Хе Сянь, чіткі і чисті, як у пташеняти, з подивом дивилися на неї.
Шуй Інь повільно і чітко сказала:
— У тебе лейкемия. Це хвороба, яку в сучасних лікарнях ще не можуть вилікувати. Можливо, через декілька днів або кілька місяців ваш стан погіршиться. Невідомо, коли саме ти помреш.
Лейкемію було важко вилікувати навіть за її часів, не кажучи вже про цю епоху з браком ліків і відсталим устаткуванням. Вона підозрювала, що Хе Сянь має гострий лейкемічний лейкоз, але в той час "лейкемія" була загальним терміном, і невідомо чи навіть існувало поняття « гострий сейкоза» у медичних колах. У такий час хворіти означало просто чекати смерті.
Коли Шуй Інь почула вирок лікаря, то зрештою зрозуміла, чому Хе Сяань ніколи не згадувалася в майбутньому. Тому що в цій сюжеті у неї просто не було майбутнього.
Вона навіть могла яскраво уявити, як в первинному світі, якби Му Сян не пішла з тієї сім'ї, продовжуючи безропотно тягнути лямку заради двох усиновлених дітей, вона повністю ігнорувала б хворобу Хе Сіоянь, і як ця маленька дівчинка повільно погасла б у жалюгідній та безрадісне життя, сповненої позбавленняь.
Крім того, тепер вона не розуміла чому ця система так тихо поводилась протягом останнього року. Вона з нетерпінням чекала смерті Хе Сянь, чекаючи, коли Шуй Інь страждатиме від цієї втрати і відчуватиме душевний біль.
"Виховування" з боку системи ніколи не обмежувалося тупими пропагандистськими лозунгами та промиванням мозку. Це також означало, що вона знову й знову переживає життєві страждання у світі. А щоб зламати людину, потрібно діяти за допомогою її почуттів та емоцій.
Хе Сянь дивилася на тихий вираз обличчя матері, розгубившись моргаючи своїми великими очима, і через деякий час невпевнено запитала:
- Якщо мою хворобу не лікувати, можемо ми зараз поїхати додому? Ліки дуже дорогі, якщо я все одно не одужаю, давай не будемо лікуватися, добре?
Шуй Інь твердо відповіла:
— Якщо ви тут хворі, то можете жити трохи довше. Якщо ти хочеш пожити довше, я знайду спосіб заробити на твоє лікування.
Але Хе Сянь енергійно замотала головою, і сльози відразу ж хлинули з її очей:
— Мамо, я не хочу лікуватися. Я... Я боюся уколів, — всхлипувала вона, ховаючи обличчя.
Шуй Інь уважно подивилася на неї, розуміючи, що це лише привід, але не викривала цієї брехні.
- Добре, тоді поїдемо додому.
Бабуся Ян також не очікувала, що з Хе Сяньйон станеться щось таке серйозне. Вона кілька разів гірко плакала, притискаючи до себе дівчинку.
Шуй Інь сказала:
— Я хочу переїхати з Саянь і зняти житло.
Але бабуся Ян рішуче відмовилася:
— Як ви можете переїжджати у ваш стан! Я вже стара, що мені якісь прикмети? Не переживай ні про що.
Шуй Інь не стала наполягати, але з того часу вона не йшла на роботу щодня, а в добру погоду брала Хе Сіоань на прогулянки по місту. Шанхай був такий великий, що навіть протягом року вони не встигли побувати в багатьох цікавих місцях. Шуй Інь возила Хе Сіоань в найвищі будівлі Шанхая, пригощала її дорогими десертами і різними смачними стравами, хоча вона вже майже не могла їсти.
Вона навіть спеціально привезла її до знаменитого великого порту та гавані, щоб дівчинка побачила море.
Хе Сянь дуже полюбила гавань, де постійно приходили і йшли великі кораблі. Вони довго сиділи у невеликому бруді біля самої води, звідки відкривався вид на морські простори.
— Мамо, а в наступному житті я знову можу стати твоєю дитиною? - Якось запитала дівчинку.
Шуй Інь глянула на її худеньке бліде личко:
— Хіба не було б надто жорстоко знову ставати людиною і знову справлятися з усіма життєвими труднощами?
Хе Сянь сиділа на колінах і побачила, що пролітали повз птахів. І піднявши худорляву ручку, сказала:
— Тоді я можу стати птахом? Я хочу літати, щоб бачити маму.
Шуй Інь після паузи відповіла:
— Краще стань деревом. Вирощені високо в горах або на глибині лісу, де тебе ніхто не боїться.
Хе Сянь з радістю посміхнулася, і на її обличчі з'явився вираз світлої надії:
— Тоді я почекаю маму. Ми будемо рости поруч, завжди разом, щоб скласти один одному компанію.
Шуй Інь м'яко сказала:
— Ладно.
Стан ХІ Сяань різко погіршувався. Одного разу Шуй Інь, як завжди, взяла дівчинку в порт дивитися на великі кораблі. Дівчинка, яка схожа на безпомічного кошенята, слабо повернула голову і ніжно потерлася щокою про її долоню, а потім спокійно й назавжди заснула в неї на руках.
Того дня світило сонце. Золоті промені заходу падали на дитячу щоку, наче змиваючи безконечний біль, який завдавав їй цього маленького тіла і робить обличчя дитини надзвичайно спокійним та безтурботним.
У гавані лунали відпливу кораблів, і довкола стояв оглушливий шум. Мимо них неквапно проходили прогулюючі старі пари, бігала натовп схожих і гульні дітей, проходять кілька молодих студентів, голосно й жваво міркують про щось.
Літній пан, який часто гуляв у тих місцях, підійшов до них і подивився з легким несвідомим невдоволенням сказав:
— Тут слизняк, а сонце вже сідає, як можна дозволити дитині спати в такому місці? Вам би поїхати швидше додому.
Шуй Інь мовчки кивнула старого, ніжно підняла холодне маленьке тіло і тихо пішла.
Вона була чужинкою в цих краях, і у Хе Сянь теж не було рідного будинку. Тому Шуй Інь кремувала її тіло, найняли човен, виходила у відкрите море і під небом зі свинцевими хмарами розвіяла порох над хвилями.
Краще дозволити цій короткій, але яскравому життю взятись з вітром у безмежний океан і отримати вічну свободу, ніж закопати маленьку дівчинку в сиру темну землю, де вона буде повільно розкладатися.
Довго мовчазна система несподівано знову проявила себе.
[Я знаю, що ти дійсно піклувалася про цю дитину. Я можу повернути її тобі.]
Шуй Інь мовчазно дивилася на високолітні чаї, не слухаючи цього звабливого голосу.
[Якщо ти знову створиш сім'ю з Ге Дунпеном, я знайду спосіб, щоб Хе Сянь переродилася як твоя спільна дитина. Ти зможеш дати їй повноцінну сім'ю, ту саму, про яку мріє кожна жінка. Як тобі така пропозиція?]
« Ти й досі огидна. Ти питаєш, як мені така пропозиція? Хіба ти не знаєш, якою буде моя відповідь? "
Вираз обличчя Шуй Інь був спокійним, навіть трохи холодним і відлюдкуватим.
[Ти не повинен бути такою егоїстичною. Якщо всі будуть такими самолюбними, як ви, то не матимуть нащадків. Як же тоді вони розвиватимуться й зміцнятимуться? Як жінка, яка є репродуктивним ресурсом ти також зобов'язана вкладати вклад у продовження людського роду. Тільки коли ти станеш великою матір’ю, твоє життя стане справді цінним. Інакше як ти ще зможеш реалізувати свою значимість у цьому світі?]
« Сам по собі продовження роду не має жодної цінності. Мені також не потрібна та цінність, яку визнає і нав'язує суспільство."
Просувається це, Шуй Інь повністю перестала звертати увагу на систему.
Тепер вона повністю розуміла суть цієї системи. Вона голосно проповідувала жертовність і самовіддачу та славила материнство, але в кінцевому підсумку її взагалі не турбували якісь щирі почуття. Під усіма цими гарними і високопарними словами було видно лише холодну, а це свідчило про позитивні та корисні результати.
https://literna.net/uk/books/115-aktrisa-potraplyaye-v-melodramu-strazhdannya-zaversheno