Він вислизнув сніг з плечей, відкинувся на диван і посміхнувся.
Здавалося, що його зовсім не турбувало моє обличчя, так ніби я хотіла, щоб він проліз через собачий нору.
Раптом Юаньчжао дав мені вишуканий золотий ключ.
Ключ був прикрашений рельєфними візерунками, а зверху інкрустована маленька світляча перлина була зрозумілою, що він вклав у нього душу.
— Чаойнь, это мой новонний дарунок тобі.
Я відчула себе трохи дивно.
Ще навіть не Новий рік, а він вже готує мені подарунок?
Опустивши очі, я побачила, що він вже вклав ключ мені в руку.
Лі Юаньчжао зробив паузу:
— Я теж хочу попросити у тебе подарунок.
Я подумала, що після всіх цих наполегливих просьб він, нарешті, здався і збирався щось сказати, щоб заманити мене в палац.
Раптом Лі Юаньчжао попросив мене вишити на його одязі тільки символ « неймовірно», як і раніше.
що вишитий тобою ієрогліф - мій талісман. Тому кожного разу, коли я одягав його, я безпечно повертався додому завдяки тобі.
Він додав:
- Наступного року ти нічого не вишь на моєму новому одязі.
Це було тоді.
Але тепер Лі Юаньчжао — імператор, і його супроводжують охоронці.
Я просто вважаю його інфантильним.
Тим не менш, заради золотого ключа я все ж взяла голку і нитки.
Лі Юаньчжао скористався нагодою.
- Завтра я принесу ще кілька, а ти вишиєш їх на драконячій мантії?
Я простягла руку і вщипнула його, проклинаючи:
- Ти тиран!
Рухи були плавними і природними, наче я відразу повернулася в спокійні дні Лотосового села.
Раптом я це зрозуміла.
Я спробувала вирвати руку, але Юньчжао знову схопив її.
Його довгі пальці впилися в мої, посилюючи борід, не даючи мені ні єдиного шансу відступити.
Яскраве сонячне світло заливалося у кімнату, наповнюючи її теплом.
Лі Юаньчжао сидів у ілюзорному світлі та тіні, повертаючи голову, щоб подивитися на мене, вираз його обличчя залишався незмінним.
- Раптом я відчув, що якщо нічого не зроблю, то дійсно не винесу того звання « тира», яке заслужив.
Він недбало притягнув мене до себе.
Наприкінці того дня я скинула Лі Юньчжао з ліжка.
Після його відходу я помітила, що він залишив вишиту одяг.
Цей чоловік такий грубий.
З огляду на його характер, він правдоподібно без будь-яких докорів сумління повернеться наступного дня, вірно?
Але протягом наступних кількох днів Лі Юаньчжао більше не з’являвся.
Щось не так.
У мене було дивне, зловісне передчуття.
Я чекала кілька днів, але Юаньчжао так і не прийшов.
Я відправила когось до палацу, щоб дізнатися, але новин не було.
У цей момент місто охопило хвилювання.
— У виїзді Мейнань бушує дивна чума, яка вбиває незліченну кількість людей.
Тоді я згадала, що більшість переселенців з села Лотоса вирушили в подорож у відставку Мейнань.
У моєму попередньому житті ця чума впала з величезною силою.
Мешканці села Лотоса не мали ані ліків, ані їжі, але чіплялися за життя до останнього подиху.
Тільки ті, хто помер одного разу можуть по-справжньому зрозуміти це розпач.
Хоча подорож Мейнань набагато багатша за Лотосове село, це все одно чума і як довго вона може тривати невідомо.
Можливо, територія більша, а кількість жертв ще більше.
Саме тому, що я особисто пережила ці пекельні муки, я не мусила залишатися осторонь.
Я негайно і без вагань витратила більшу частину своїх заощаджень, за ніч купила кінську візку, завантажила її кількома великими партіями гуманітарної допомоги та попрямувала прямо в подорож Мейнань.
Немає сумніву, що золото й срібло є важливими.
Але золото, хоча й розсіяне, повернеться в порівнянні з людським життям воно нічого не варте.
Коли я прибула, то побачила, що Мейнан все під контролем.
Було збудовано декілька простих хатин з солом’яними дахами для ізоляції хворих, а також встановили кіоски для роздачі каші та ліків у певний час.
Лікарі працювали посмічно. Все було ретельно сплановано.
Мої лікарські рослини і їжа також виявилися корисними.
Я зітхнула із полегшенням, коли побачила високу ситуацію в дорозі Мейнань.
У цей момент дитина сказала:
— Минулого разу моя сестра таємно сказала мені, що це майстер Лі з столиці!
Чомусь я раптом згадала поздоровливий подарунок, який Лі Юаньчжао так хотів віддати, і вишивку з хмарним орнаментом, яку він попросив мене зробити.
У мене перехопило подих, і я тихо запитала:
- Де цей майстер Лі?
- Він виглядає дуже хворим. Моя сестра сказала, що він помирає.
Я пробилася на подвір'ї Лі Юаньчжао.
Ті, що стояли біля входу й пізнали мене, не сміли зупинити.
Я штовхнула двері. Лі Юаньчжао дійсно лежав на ліжку.
Його очі були щільно закриті, під очима темні кола, наче він довго працював, обличчя виражало втому.
Я зовсім не звикла до його безжиттєвого вигляду.
— Лі Юаньчжао, я прийшла тебе знайти.
Я стояла біля його ліжка, дивлячись на чашу з ліками поруч.
— Хто тобі сказав залишити все?
Почуття роздратування, яке затягнулося, стисувало мені горло.
Я завжди відчувала, що не хочу говорити ці речі, але зробивши це через його тривожне серце мені стало трохи легше.
Моргаючи, я продовжувала бурмотіти:
— Але не хвилюйся, я все продумала по дорозі сюди. Якщо ти справді помреш, я обов'язково забуду тебе і буду жити хорошим життям. Тоді я візьму золото, яке ти мені дав, вийду заміж за найбагатшого чоловіка у всій столиці, і щороку буду ходити з ним спалювати паперові гроші для тебе...
Очі Лі Юаньчжао раптово затрималися.
Я здригнулася, і сльози перестали литися.
Невже це легендарний останній сплеск енергії перед смертю?
Він раптово відкрив свої глибокі очі, схопив мене за зап'ястя і крізь стиснені зуби сказав:
— Чжу Чаойнь, як ти смієш! Ты... плакала?
Після того, як він миттю зітхнув і мовчав, його очі наповнилися радістю. Він сказав:
- Ти плакала через мене, а це означає, що ти турбуєшся про мене.
Переді мною чоловік схуд від перевтомлення.
Все ж він був повний енергії і відмовлявся відпускати мою руку.
Лі Юаньчжао пояснив:
— Чума в моєму попередньому житті була надзвичайно небезпечною, але оскільки село Лотаоса знаходилась у віддалі, до того часу, як я почув новини і поспішив туди, вже занадто пізно.
https://literna.net/uk/books/106-palats-pozolochenikh-klitin