Він брав її знову і знову, поки вона майже не втратила свідомість. Він підняв її, відніс до ванної і змив з неї сліди любові.
Ніч зникла, вона спала міцно. Він лежав поруч, потягнувся за сигаретою, але, глянувши на сплячу дівчину, викинув її у смітник.
Тепер вона його.
На ранок вона прокинулася розбитою, все тіло ломіло, ноги не слухалися.
Вона ледве знайшла телефон під подушкою і втупилась на час — вона спізнювалася на перший день стажування.
Вона спробувала встати, але сильна рука обвила її талію і притягнула назад.
Її нічний сорочки зісковзнула, обнаживши плече. Він нахилився і почав покусати його.
— Я мушу йти на роботу, запізнююся, — сказала вона, намагаючись відштовхнути його.
Його голос був хрипким зі сну:
— Яка робота? Хіба я не дав тобі карту?
Його мати залишила йому спадщину, якою керувала команда професіоналів і він сам вкладав гроші та заробляв.
- Я знайшла роботу в психологічному центрі... Досить кусатися! — вирвалася вона.
— Я відвезу тебе, — сказав він.
— Нет!
Вона вислизнула з ліжка і побігла до ванної. Якби він їхав машиною на роботу, вона б збожеволіла!
Умившись, вона хотіла просто нанести сонцезахисний крем, але подивилася у дзеркало і побачила, що її шия та ключі покриті слідами від поцілунків.
Вона зітхнула.
Лін Вейся дістала пудру і почала наносити її на шию шар за шаром, щоб приховати сліди.
Вийшовши з дому, вона побачила яскраве сонце, яке проростає крізь листя. Вона поспішає і наробила кепку Бань Шена.
Вона пройшла п'ять хвилин до метро і поїхала на місце своєї стажування - психологічного центру « Кан’ян ».
Її зустріла колега, старший за неї на сім-сім років. Вона була привітною і терпеливо пояснила її обов'язки та попередила про правила.
Лін Вейся працювала консультантом-асистентом: заробляла записку пацієнтів, первинного прийому і початкової терапії.
Все йшло гладко, але вона не очікувала зустріти тут Цзян Хена в перший же робочий день.
На мить їй стало ніяково. Але він вів себе так, ніби нічого не сталося, посміхнувся і привітався. Він почав працювати раніше неї і, коли вона стикалася з труднощами, терпеливо й делікатно пояснював, не переступаючи кордон.
Вона знову почувалася незручно.
Після обіду вона пішла відпочити, але коли задзвонив телефон, вийшла в коридор.
Вона стояла біля вікна, розмовляючи з Банем Шеном, і в кінці він запитав:
— Коли переїжджаєш до мене?
Вона прибрала волосся за вухо і, прокашляючись, вдаючи серйозно відповіла:
— Попроси меня.
Він тихо розсміявся - його сміх, наче шепот уночі, пролунав в трубці, і вона відчула, як вуха загорілися.
— А хто вчора плакав і благав? Раз сім? — запитав він.
Вона згадала, як він цілував її плечі, який вона тремтіла і благала його. Її щітки запилювали, і вона швидко сказала:
- Все, я не можу говорити. Мені треба відпочити.
Вона повісила трубку, прибрала телефон в кишеню і з легкою посмішкою попрямувала назад. Але на повороті зіткнулася з Цзян Хеном.
Він витирав руки і спитав:
- Ти вже звикла до нового місця?
— Так, — кивнула вона. — А чому ти тут стажиш? Ти ж не психолог.
— Я вивчаю медіа, у мене проект з психології. Родичі знайомі з власником центру, і мене запросили допомагати.
— Зрозуміло, — кивнула вона.
Вони мали добрі стосунки, але його турбота - він часто приносив їй каву та пригощав -- бентежила її. Але його погляд був щирим, і вона вважала себе просто занадто сприйнятливою.
У п’ятницю їм довелося затриматися на роботі. Вона написала йому: [Я затримаюсь, вечеряй без мене.]
Він відповів: [До скількох?]
[Xia: До дев'яти.]
Він відповів через кілька хвилин: [Добре.]
Вона сиділа за столом і заповнювала анкети пацієнтів. В офісі було тихо, тільки чути стук клавіш і шуршування паперів. Іноді колеги ділилися між собою печінкою.
До дев'яти вони закінчили. Вона потягнулася, зібрала речі і вийшла разом з колегами.
Вони стояли біля входу в центр, і хтось запропонував піти на хого. Вона намагалася знайти маршрут додому, коли один з колег запитав:
- Вейся, ти з нами? Ходімо, відмітимо, рідко вдається зібратися всім разом.
Вона захитнулась. Вітер ворушив її волосся, і Цзян Хен, зауваживши у неї на голові шматочок паперу, природно простягнув руку і прибрав його:
— Пошли с нами.
Група колег розуміє занулюкала, багатозначно перезираючись назад. Вони вже збиралися почати підшукувати, як раптом пролунав низький, холодний голос, повний правосуддя:
— Дорогая.
Серце Лінь Вейся з'явилося. Вона обернулася і побачила, як за ними зупинився той викликаючий GTR Бань Шена.
Всі побачили, як високий хлопець повільно наближається до них з прямою поставою і парними рисами обличчя, від якого віяло зухвалістю. Коли він підійшов ближче, стали видно татуювання у вигляді чорного метелика на ключиці і три пірсингу.
Пірсинги були на тому ж місці, що і у Лін Вейся.
Бань Шен підійшов, природно взяв її за руку і привітався з колегами.
Обличчя Цзян Хена було напруженим.
— Сяо Линь, у вас такі романтичні відносини! — Вызвонила одна з колег.
Лінь Вейся почервоніла, спробувала вирвати руку, але він не відпускав.
— Він просто так сказав, це мій хлопець Бань Шен, — сказала вона.
Він привітався з усіма, перекинувся парою слів, потім забрав її. У машині вона поглянула на нього, його обличчя було безстрасним і він дивився прямо на дорогу.
Він був незадоволений.
Вона дёрнула його за рукав:
- Я ще не вечеряла.
— Будинку приготую, — без вагань відповів він.
Більше він не проколов ні слова.
Вони доїхали до гаража. Зупинившись, він відстежив ремінь, потере шию і мовчав.
Він все ще ревнував.
Вона відчинила двері, взяла банку коли і простягла йому.
— Не сердись. Я хотіла сказати тобі, що працюю в одному центрі з Цзян Геном, але забула, — м'яко сказала вона.
Він ревнував не її, а в ній він не сумнівався - а до того, як Цзян Хен торкнувся її волосся. Якби не її колеги, він би зламав йому руку.
Вона думала, що він все ще злиться, нахилилася і поцілувала його.
Коротко, трохи торкаючись.
Коли вона вже хотіла відімститися, його очі потемніли, він обхопив її за талію, примусив до себе на коліна і вглинув поцілунок.
Її руки обвилися навколо його шиї, він цілував її так, що вона втрачала дихання. Вона відчувала його руки на своїй спині, по шкірі пробігала тремтіння.
У гаражі було тихо, тільки час від часу в’їжджали машини. Вона боялася, що їх побачать, але її бажання змішувалося зі страхом.
Вона сиділа у нього на колінах, її пальці заплуталися в його волоссі. Він цілував її, і його дихання входило. В очах його горів вогонь.
— Їдемо додому, — прошепотів він хрипло.
Він допоміг їй поправити одяг, обережно застібнув кожну гудзику її сорочки.
Він пересадив її назад на пасажирське сидіння.
Якби вона залишилася на його колінах ще трохи, він би просто вибухнув.
Він сидів у машині, опустив вікно і викурив кілька цигарок, щоб вгамувати бажання.
Вдома він приготував її улюблені страви, вони поїли і влаштувалися на дивані перед телевізором. У вихідні вони робили свої справи, а ввечері вийшли погуляти з собакою. Шенся, яку він відгодував, стала товстішим і тепер все більше прив'язувалася до нього.
Приблизно десятої вечора Лінь Вейся пішла в душ. Він сидів ліниво на дивані, коли його телефон завивав - три рази підряд.
Повідомлення були на її телефоні.
Він хотів переключити канал, але побачивши її екран, побачив три повідомлення від Цзян Хена.
Через десять хвилин вона вийшла з душі в кремовій нічній сорочці, витираючи мокре волосся. Плечі її були вологими.
— Тобі хтось написав, — сказав він, киваючи в бік телефону.
Вона сіла поруч, взяла телефон і, побачивши, хто відправник, повернулася до нього:
- Ти не дивився мій телефон?
— Зачем? Це твоє особисте життя, — відповів він.
Вона згадала, що він завжди питав її дозволу перш ніж відповісти на дзвінок. Ніколи не порушував її кордонів.
— Ти можеш дивитися мій, — сказав він, простягаючи їй телефон.
Вона перевірила його список контактів, там було мало людей. Він видалив усіх старих знайомих зі свого колишнього життя.
— Ти ревнував на днях, а згадай про те, скільки дівчат крутилося навколо тебе, — пожартала вона.
Він виключив телевізор, повернувся до неї і сказав:
— Мені було байдуже. Я ні з ким не зустрічався, ані з кимось не фліртував. У ті роки, навіть коли між нами нічого не було, я завжди думав, що ти любиш Лен Цзяшу, - він посміхнувся. - Я був ідіотом. Пробач мені.
Вона дивилася на нього, розуміючи, що ця розмова необхідна:
я теж хочу сказати тобі дещо. З дитинства ми з Цзяшу дружили. Він був мені близьким другом. Але тоді я була замолода і не думала про такі речі, вона злякалася, але продовжувала: "Я не знала, що таке любов поки тебе не зустріла.
Лін Вейся замкнулась у собі, коли перейшла в нову школу, але він увірвався в її життя, і вперше вона відчула ревнощі, радість та біль. І, звичайно ж, любов.
Обличчя його розслабилося, і він тихо сказав:
— Мені пощастило.
Цзян Хен запросив її на вечерю, сказавши, що хоче поговорити. Вона погодилась, вирішивши прояснити їхні стосунки, оскільки вони продовжували працювати разом.
У неділю ввечері вона прийшла в сингапурський ресторан. За їжею він відклав вилку і, не виконавши, сказав:
— Вейся, чому ти знову з ним? Ви не підходите один одному.
- Чому? — Поцікавилася, що також відкладаю виделку.
— Хіба у нього не психічні проблеми? І я чув... — Почав він.
Обличчя Лінь Вейся, ще мить тому привітне, тепер стало відстороненим. Вона подивилася на Цзян Хена і запитала прямо в точку:
— Цзян Хен, після тієї поїздки ми довго не спілкувалися. Якби ми випадково не зустрілися на стажування, ти б більше мені не написав?
— Так, — розгубилась дівчина на обличчі Чзян Хена.
Після подорожі на гірськолижний курорт, побачивши їх разом, він здався.
Але тепер він знову зустрів Лінь Вейся. Цзян Хен подумав, що це може бути ще один шанс для його долі і він вирішив спробувати.
- Ти готовий доглядати за мною дуже довго? У старшій школі я тричі відмовляла йому і навіть обманювала його. Він змінив професію заради мене, відмовився від своєї улюбленої астрофізики. І ми обидва багато зробили один для одного, - голос Лінь Вейся був спокійний, вона подивилася на нього щиро: "Ми будемо разом і я сподіваюся, що ти знайдеш ту дівчину, з якою проведете все життя.
Після вечері Лінь Вейся і Цзян Хен по-дружинськи попрощалися біля входу. Настали сутінки, неподалік стояла чорна машина з ввімкненими аварійними вогниками.
Лінь Вейся підійшла і відчинила дверцята. Бань Шен сидів в машині з похмурим обличчям, і слова, які він вимовив, звучали відверто ображено:
— Тьху, я тут вже годину чекаю... - Він мовчав і неквапливо додав: — абсолютно один, і ще не вечеряв.
- Тоді що ти хочеш? Я угощаю, — посміхнулась Лінь Вейся.
Бань Шен нахилив голову, задумався на мить і посміхнувся:
- Поїхали додому.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno