Не встигла Лінь Вейся повернутися додому, як їй один за одним доставили дві скриньки яблук і три ящики апельсинового соку. Вона відчинила двері і здивовано запитала:
- Я це не замовляв.
Кур'єр простягнув їй маркер і пояснив:
— Заказ зробив клієнт по прізвища Бань. Розпишіться, прошу.
— А, добре.
Кур'єр допоміг занести покупки в будинок. Лінь Вейся, прикриваючи двері, тихо подякувала. Вона заховала в вітальню у пухнастих тапочках-зайчиках, а потім, стрибаючи на одній нозі, добралася до дивана і впала на нього.
Дверний дзвінок задзвонив знову. Лін Вейся відкрила - це була Мен Цзи, що повернулася з студії після монтажу. Побачивши, як горять ящики з фруктами і соком у вітальні, вона здивовано вигукнула:
— Ти що, стільки їжі замовила?
— Це не я, — відповіла Лінь Вейся.
Мен Цзи перевела погляд на її садини і відразу зрозуміла.
- А, це він купив. Я ж тобі казала: у тебе легка нічна сліпота, не треба було брати в цьому забігу. Ні, ти все одно пішла, - з угодом сказала вона. Але тут Мен Цзи помітила срібну сережку на пальці Лінь Вейся і, посміхнувшись, підвела: - Ого, наша Сясю просто чарівниця: варто їй пальцем поманити — навіть такий хуліган як Бань Шен, стає твоїм посіком.
Лінь Вейся показала на свої рани, і вона з гіркотою відповіла:
- Ні, не треба так про нього говорити. Я й пальцем-то не манила.
— Вибач, я неправа. Я вибачилась Мен Цзи.
- Ти сьогодні у мене залишишся? — запитала Лінь Вэйся.
Мен Цзи позіхнула, сіла поруч і підхопила Шенся на руки:
— Ага. Завтра замовимо сябу-сябу на будинок.
Мен Цзи була такою: у неї було своя квартира, але вона часто приїжджали до Лінь Вейся без попередження. Лінь Вейся дозволила їй бути замкнутою і мати таку енергійну подругу.
— Договорились.
Ніч була вже давно вступила у свої права. Лінь Вейся милася і лягла в ліжко. З ванної доносився шум води — Мен Цзи приймала душ. Вона зняла перстень і почала уважно його розглядати.
Це було просте гладке кільце, дуже красива форма. Здивувавшись, Лінь Вейся помітила, що це нагадує стрічку Мебіуса.
Перстень був їй трохи товстий. Вона встала, відчинила ящик столової скриньки і витягла червоний шнурок через перстень — вирішила носити його на шиї.
Закінчивши, вона написала Бань Шену повідомлення: Дякую за яблука і апельсиновий сік.
Через деякий час він відповів зі своєю звичайною недбалістю: [Не за що, сліпий кролик.]
***
Минуло кілька днів. Лін Вейся або сиділа в бібліотеці, або ходила на регулярні сеанси психотерапії з Суна.
Вони з Бань Шеном час від часу листувалися, але він був зайнятий і вона намагалася не турбувати його.
Але, згідно з повідомленням від Цю Мінхуа, у середу його дня народження він запросив багатьох друзів і орендував дім біля підніжжя гори Цзуйлу та сказав Нін Чао. Він кликав і Лінь Вейся, адже багато гостей були її знайомими.
Мен Цзи, яка сиділа поруч, почула ім'я "Нін Чао" і відразу ж зробила знак увімкнути гучний зв'язок. Вона відклала ніж і виделку та бойко сказала:
я подруга Сяся. Ти не проти, якщо я теж прийду?
Звісно! Голос звучить так: мило, мило просимо! — Відказав Цю Мінхуа.
Мен Цзи перекинулася з ним парою жартів, потім Лінь Вейсь знову піднесла телефон до вуха і поговорила з Цію Мінхуа.
Оскільки день народження був дуже короткий, Лінь Вейся та Мен Цзи після обіду зайшли в торговельний центр і купили подарунок для іменника.
Повернувшись додому, Лінь Вейся відчинила двері — Шенсь зі своїм виноградником кинувся до неї. Вона зняла пальто і, присівши, підхопила цуценя на руки, і вони вдвох посіли на диван.
Вона хотіла налити води, але побачивши гори картонних коробок у вітальні, взяла канцелярський ніж, викрила одну з них і дістала пляшку апельсинового соку.
Зробивши пару ковтків, вона стиснула пляшку в руці і накрила номер знайомого.
У трубці роздалися довгі холодні гуски. Пальці Лінь Вейся машинально постикали за пляшкою. Після двадцяти секунд очікування на тому кінці підняли трубку - почувся низький, трохи хриплий голос:
— Алло.
— Це я, — сказала Лінь Вейся.
З того боку донісся тихий сміх - ледь чутний, від якого у неї перехопило подих. Він відповів:
— Знаю.
- Ти прийдеш на день народження до Цю Мінхуа? — запитала Лінь Вэйся.
Бань Шен, стискаючи в руці телефон, відкинув голову на спинку дивана, підняв руку і потер переносицю. Його голос почувся хрипло:
— Не знаю.
— О, тоді відпочивай, — відповіла Лінь Вейся, намагаючись приховати розчарування.
— Ага.
***
У четвер по всьому Цінбею почав йти сильний сніг. Вранці Лін Вейся відкрила вікно - куди не глянь, все було вкрите білим. Вона відламала шматочок льоду з підвіконника, поклала на долоню і стала чекати, поки він розтане.
День народження Цю Мінхуа починався о третій годині дня. Лінь Вейся весь день просиділа вдома, повторюючи матеріал і зварила собі лапу з помідорами та яйцем в обід. Під час їжі пролунав дзвінок у двері передпокої.
Це була її посилка.
Вона встала, відчинила двері і записалася за доставку та поклала коробку в сторону, а потім продовжувала їсти, поглядаючи у телевізор.
Після обіду вона відпочивала годину, потім почала наносити макіяж і переодягатися.
Лінь Вейся підвела брови, нафарбувала губи і зверху бере в пару до короткої чорної куртки — вийшло й холодно, і з ноткою кокетства.
Перед виходом вона затримала погляд на коробку біля столу. Подумавши, все ж розкрила її і сунула вміст в сумку. Це був пластир, який вона замовила з Гонконгу. На факультеті біоіндженсії, де навчався Бань Шен, групи були невеликі, майже у кожного був свій науковий керівник.
Бань Шен завжди був одним з кращих і швидко привів увагу професора, який взяв його в лабораторію для спільної роботи над проектом.
Цю Мінхуа говорив, що він був зайнятий до виснаження, постійно пропадав у лабораторії, працював сутичками, і через це в нього почалися проблеми з шиями.
Лінь Вейся переживала за нього і подумала, що якщо він раптом з'явиться на святі, вона зможе віддати йому пластир.
Спустившись вниз, вона побачила машину Мен Цзи, яка вже чекала біля під'їзду. Відчинивши дверцята, вона сіла всередину. Ман Цзи виглядала сьогодні неймовірно: яскравий макіяж, вільний светр і ковбойські чоботи - в її стилі поєднувалися спритність та жіночність.
Через сніг дороги були забиті, і вони спізнилися на день народження майже на півгодини.
Свято Цю Мінхуа було дуже шумним: у вітальні висіли білі і жовті кулі та серпантин, на довгому столі стояли стопки келихів. Компанія молоді люди розташувалася на диванах з випивкою, а інші зібралися на задньому дворі, де встановили мангал.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno