Це був біг не на найкоротшу дистанцію, майже як марафон.
Лінь Вейся уважно вивчала правила, коли Бань Шен поставив чашку з супом і підняв на неї очі та сказав:
- Ти не впораєшся.
Вона і не збиралася брати участь, але, почувши це, перепитала:
- Чому це?
— Старша школа, — коротко відповів він.
Він знав Лінь Вейся: у неї слабка витривалість, на короткі дистанції - так, вона може бігти, але на довгі - ні.
Його слова нагадали їй про естафету в старшій школі, яка бігала не дуже добре, але її завдання здійснилось.
У його тоні не було недбалості, але його впевненість у тому, що вона не впорається, заробила її.
— Я хочу брати участь, — сказала Лінь Вейся.
Бань Шен підвів брову, повернув перстень на вказівному пальці і недбало відповів:
- Як хочеш.
Лін Вейся втупилася на срібне кільце на його пальці. Серце тремтіло. Вона подивилася на нього і сказала:
- Якщо я виграю цей забіг, ти віддаси мені це кільце. Як тобі?
Бань Шен замер, глянув на срібне кільце і в його очах мигнула тінь емоцій.
Вони обидва водночас згадали той побіж до моря в випускному класі, коли вона просила у нього це кільце. Тоді все закінчилося погано, і Лінь Вейся пішла, так і не бажаючи попросити його.
А тепер вона сама намагалася перетворити жаль на щасливий фінал.
— Згоден? — запитала Лінь Вэйся.
Бань Шен так і не дав прямої відповіді, тільки зробив ковток супу й сказав:
— Спочатку выграй.
Повернувшись додому, Лінь Вейся дослідила правила змагань і відразу подала заявку.
З того часу вона щодня ходила на стадіон Пекінського університету і бігала півгодини, щоб тренуватися.
Їй здавалося, що біг, як і навчання, так і життя потребує уривків - потрібно просто поступово докладати зусиль.
У п’ятницю через тиждень відбувся Флюоресцентний забіг. У Срібного озера зібрався великий натовп — дві довгі колони учасників, а також глядачі, які прийшли поболіти.
Після тижня дощів погода раптом стала сухою і ясною, хоча все ще було холодно.
Лін Вейся одягла зелений-білий спортивний костюм. Вона зняла слуховий апарат, зібрала волосся в хвіст, відкривши високий лоб, у скриньків свисали тонкі пряди — вона виглядала свіжою і гарною.
Засунувши руки в кишені, вона спокійно озирнулася натовп за жовтою огорожею. Серед глядачів були хлопці, які підбадьорювали своїх дівчат, і друзі, що пили воду та базікали.
Довкола було багато людей. Лінь Вейся окинула оком трибуни, але Бань Шена не побачила.
За три години до старту вона відправила йому повідомлення: [Чи хочеш прийти подивитися на мій забіг?]
Але він так і не відповів.
Лін Вейся подумала, що це свого роду парі. Вона ставила на те, чи зможе прийти першою і отримати його кільце.
Але те, що він не прийшов - звичайно, було образою. Може Бань Шен не сприймав це серйозно.
Тільки вона одна переживала.
- Про що замислилася? - Плескала її по плечу Мен Цзи.
Лін Вейся прокинулася, посміхнулась і сказала:
— Так, думаю, чи зможу я прийти першою.
- Звичайно, зможеш! Моя подруга — найкраща! — відразу ж похвалила Мен Цзи.
Суддя в кепці дав кілька свистків, організатори почали розчищати майданчик і спортсмени готувалися до старту.
Роздався постріл, і учасники рвали вперед. Кожен мав свій метод втечі, і Лінь Вейся теж.
Вона бігла по найгарячішій червоній доріжці, і під час подорожі глядачі часто вигукували слова підбадьорення.
На середині дистанції вона трималася непогано, запихаючись і присоромилася - вона була десь в половині першої половини. Але чим далі, тим важчим ставало її життя. На чолі виступив піт, серце почало шалено битися.
Лінь Вейся намагалася рівно дихати, вважаючи такт, і продовжувала бігти, розмахуючи руками.
Небо придбало розмитий темно-синій відтінок, білі ліхтарі освітлювали дорогу. Зимовий вітер дув в обличчя, але Лінь Вейся вже не відчувала холоду — вона так розігрілася, що все встигла.
Вона почала видихається, дорога здавалася нескінченною, але вона продовжувала бігти, прикриваючи рот, вітер обпалював горло.
Вона з усіх сил намагалася бігти далі, рівно дихати. Але несподівано потемніло один з ліхтарів. Лін Вэйся запаниковала.
Перед забігом вона ретельно розпитала організаторів про дорогу і тільки потім подала заявку.
Вона намагалася роздивитися дорогу в темряві, але раптом прийшла на гладкий камінь і послизнулася, втратила рівновагу й впала. Дзвонили про гострі камінці, біль зашив усе тіло.
Вона ледве піднялася, але не могла випереджати ноги і сіла на землю оглядаючи рани.
Один за одним бігуни обганяли її. Хтось з учасників зупинився і запитав:
- Ти в порядку?
— Так, — похитала головою Лін Вейся.
Тут було дуже темно. Вона не могла озирнутися, бо була на шкірі зсіданою і мала кров. Вона зітхнула, відчуваючи себе розбитою і засмученою.
Залишилася лише третина дистанції, а вона не добігла.
І він не прийшов.
Лінь Вейся тихо всхлипнула, відчуваючи себе безпорадною - вона не зможе отримати кільце, та ще й виглядає так шкода.
Вона обхопила коліна руками, хотіла плескнути себе по щоках, щоб стримати сльози, але з роками вона ставала тільки чутливішою.
Раптом вона відчула, як висока тінь повністю накрила її - ніби він обіймав її.
Знайомий холодний запах чорного дерева.
Лінь Вейся підняла голову і побачила Бань Шена — він стояв перед нею на одному коліні, впершись рукою об інше плем’я. Його обличчя було важко прочитати, на нього падав світло, і в його зазвичай холодних рис мілинула тінь безпорадності.
- Казала, що виграєш? — Повільно запитав Бань Шен.
— Я... Вибач, я обіцяла, але не впоралася з цим.
Мимо постійно ходили люди. Помітивши зріст під метр вісімдесят сім - з шикарною спиною, красивим профілем, нахабним і зухвалим, дівчата не могли відірвати погляд.
— Ти, блін, на забіг прийшла або на хлопців п'яньку? Пішли вже! — торопила её подруга.
коли я ще такого красеня побачу - очі веселу.
- Не твій. Не бачиш, він тільки на цю дівчину дивиться?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno