Всередині лежала складена з паперу синя акула-оріґамі. Бань Шен прийняв подарунок.
Вийшовши з будинку, вони залишили прохолоду кондиціонерів і занурилися в душну реальність. Думки прояснювалися, і атмосфера між ними відразу стала холоднішою.
Те, про що вони обидва замовчували, все ще залишалося невидимою ниткою між ними.
Вони планували сьогодні знову пройти по тих місцях, де колись зустрічалися. Тому наступним пунктом була пельмована « Ченцзі» на вулиці Мінєдун.
Саме там Лінь Вейся пригощала його, коли виграла головний приз на шкільному гала-вечері.
Вони пішли туди пішки.
Коли вони добралися до пельмінної, то побачили жовту лампочку під дахом. Господар, очевидно, мав душевний досвід і написав: « Загородження передане. Дякуємо за весь час, проведений з нами."
Закрилась.
Схоже, вечеря не буде.
Їм, здається, навіть нормально попрощатися не призначено.
Бань Шен стояв біля входу, викурюючи цигарку за сигаретою; на землі горіли окурки. Лінь Вейся стояла поруч, хотіла вмовити його піти, сказати: "Хватить", але губи не видавали ні звуку.
Ніч опускалася, навколо мілини неонових вивісок.
Підійшов чоловік середніх років у синьому уніформу. Побачивши, що заклад закритий, він не відразу сформулював і запитав Бань Шена, який стояв біля дверей:
- Чого це раптом зачинилися? Коли відкриють?
Бань Шен обблокувався про сині рольставні, дістав з кишені пачку цигарок і недбало вибив одну.
Він нахилив голову, прикриваючи вогник. Оранжеве полум’я освітлювало його холодні, різкі брови та очі. Світло погас, і обличчя знову закрилася в тіні, тільки білий дим виривався з тонких губ, а низький хрипловатий голос вимовив:
— Я теж чекаю.
Зрештою вони пішли в парк, де Бань Шен колись привітав Лінь Вейся з днем народження. Вони стояли біля білої дротової огорожі і дивилися на річку навпроти.
Лінь Вейся ніколи не бачила, щоб Бань Шен так багато курив. Він стояв, згорбившись і кашель то й справа виривалася з його горла.
Бань Шен піднімав повіки і подивився на неї - рана на брови була криваво-червоною. Він хотів запитати, ким для неї був Лев Цзяшу, але боявся почути погану відповідь. Зрештою, на превеликий подив, мені було важко сказати:
- Я спитаю дещо. Що було правдою, а що — брехнею?
Бань Шену було все одно, що його весь цей час тримали в незнанні, використовували як пешку, щоб Лінуся заради істини підставила його під удар.
Його турбувало тільки одне: чи було в її почуттях хоч щось справжнє.
Вітер, здавалося, затих. Лінь Вейся довго мовчала і нарешті тихо відповіла:
— Наполовину правда, наполовину ложь.
Коли Бенй Шен вдруге запропонував їй подумати про свої стосунки, її почуття були щирими. Але вона вагалася - через подружку, яка теж його кохала і тому що у неї незакінчена справа.
Фан Мо надіслала їй повідомлення, пояснивши, чому ніхто не хотів вибирати плавання: у басейні відбувся нещасний випадок, пов'язаний з компанією Чжен Чжаосіна, і пізніше його закрили через чутки про привидів.
А тим чоловіком був Лен Цзяшу, той самий сусід Бань Шена по парті.
Щоб докопатися правди, Лінь Вейсь дала Баню Шену обіцянку. В їхньому спілкуванні вона не раз відчувала потяг, але туман, який окутав правду, змусив її метатися. Так, вона використала Бань Шена — і сама зруйнувала їхню домовленість.
Бань Шен посміхнувся - вночі цей звук пролунав похмуро. Він дёрнув кутком губ, ніби йому було все одно:
— Ладно. Я їду за кордон, - сказав він, дивлячись на річку і не обертаючись на неї.
Лін Вейся опустила очі, пальці стиснули край спідниці. Її обличчя залишалося байдужим:
— Щасливої дороги.
Вона опустила голову. Бань Шен різко обернувся, його висока і пряма фігура нависла над нею, різкий запах наблизився, її зухвале обличчя нахилилося - і він без попередження прилькнув до її губ.
Гіркий тютюновий присмак проник у рот — терпіння і гірке. Лінь Вейся нахмурила тонкі брови, його губи вдавалось притискати до її дихання.
Рука з венами лягає на її білу шию. Бань Шен стиснув пальці, змушуючи Лінь Вейся закинути голову. Щоб заснути, вона мала лише відповідати на поцілунок.
Від нього велося холодом і темрявою, вони були тільки вдвох у його чорних зіницях. Метелик нарешті опустився на весняну вежу.
Вони цілувалися три хвилини.
Ніби прийшов кінець світу.
І треба було цілувати кохану до кінця часів.
Коли їхні губи врешті розімкнулися, Бань Шен прикусив її губу і кров заповнила рот - на мові залишився присмак металу. Відірвавшись, він важко дихав і заткнувся обличчям в її плече.
У дорозі вуличний музикант із захопленням співав пісню, і перехожі зупинялися послухати. Його голос був чистий і прониканий.
Він співав: "Думати про тебе, оповите зірками." Та сама пісня, яку Бань Шен співав біля моря в грі, коли його запитали, що станеться, якщо Лінь Вейся колись піде.
У голосі співака звучала смуток:
« Беззапальний солодкий сон —
Пена, піднята твоїм відходом.
А тепер...»
Коли співак виводив: « Я буду нестримно рухатися вперед», Бань Шен підняв голову, подивився на неї і тихо сказав:
— Я більше не буду до тебе озиратися.
А музикант продовжував з тугою співати: « Я буду думати про тебе, оповите зірками»
Голос Бань Шена був хрипким до краю. Він говорив жорстокі слова з рішучістю, не сводячи очей з Ліні Вейс:
— Я забуду тебя.
— Добре, — відповіла вона.
Бань Шен забрав руку з її шиї, холод зник. Коли він йшов, очі його були червоними, і на прощання він сказав Лінь Вейся останні слова:
— Линь Вэйся, у тебе немає серця.
Бань Шен розвернувся і пішов геть, не озираючись. В руці він все ще тримав синю паперову акулу-оріґамі. Вздовж дороги мили вогні, темні крони дерев зливаються вночі, нерухомі білі статуї — все розпливалося далеко.
У її очах був тільки він.
Він йшов все далі, його силует ставав дедалі чіткішим, і ось - чорна фігура зникла за поворотом.
Більше не видно.
Підув вітер, пісок летів у очі, листя кружляли в повітрі і повільно опускалися на землю. Лін Вейся обсовується на кортички, обхопила коліна і розридалася так, що все всередині перевернулося.
Вона згадала самотній, відчайдушну фігуру юнака, і серце загнало тупий біль, неможливо було навіть поворухнутися. Її улюблена пісня "Гори і моря" - наче стала пророцтвом:
« Я чую голос того хлопця,
У минулому, де ще було майбутнє,
Кажимо про щасливий кінець.
Він знає, що я не можу дати йому цього.
І повертається, відходячи до моря».
Лінь Вейся пригадала, як у Новий рік на горі Ін’є він з нетерпінням запитав маму, чи можна піти з ним. Вони помітили, що після екзаменів треба зробити пірсинг, поступитися в Пекін і дивитися на сніг. Завести білу собаку разом зустріти Новий рік.
Вона не виконала жодного його бажання.
Вона не могла дати йому нічого, крім побажань щастя, здоров'я і удачі. Нехай його шлях буде легким і вільним, і нехай він більше ніколи не зустріне таких людей, як вона.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno