Лю Сицзя повернулася до свого столика. Їй здалося, чи дівчина посміхнулася?
Американо принесли швидко. Лю Сицзя відразу додала цукор і рослинне молоко. Її сестра, навіть не глянувши, зробила кілька великих ковтків, а потім, відчувши неправильне, нахмурилася:
— Це що, чай с кокосом?
— Невежа, не знаєш новачок, — Лінь Вейся, листуючи модний журнал, мигцем поглянула на неї.
Через десять хвилин її сестра схопилася за живіт і почала бігати в туалет.
— Дура, — прошепотіла Лю Сицзя їй слідом.
Невдовзі сестра повернулася, зненавиділи на неї, дістала телефон і подзвонила Вень Ліянь. Привично сплакавши, вона жалібно проговорила:
— Мама, сестра мене ображає! У неї поганий настрій, тому що у тата з'явилася дівчина, і вона на мені відривається, змусила мене пити брудність, в мене тепер живіт болить...
У трубці почувся ніжний голос Вен Ліань, яка пообіцяла прислати за нею машину. Через мить задзвонив телефон Лю Сіцзя — це була мати.
Лю Сицзя просто вимкнула телефон.
Коли водій забрав сестру, та розлючено посміхнулася і прошила:
- Так тобі і треба! Моя мама тебе не любить, і твій тато скоро відмовиться від тебе.
Лю Сицзя просиділа в кафе весь день, дивлячись у вікно.
Настав вечір. Після тайфуну місто було в хаосі: повалені дерева і велосипеди, частково закрите метро.
Здавалося, настав кінець світу.
Лю Сицзя сиділа нерухомо, навіть не помітивши, як пішов останній відвідувач.
— Ми зачиняємося, — почувся м’який жіночий голос.
- Можна мені ще трохи посидіти? — запитала Лю Сицзя.
— Можна, — кивнула дівчина.
Вона прибирала столи і прилавки. Кафе повинно було закритися в половині десятого, але вона не спішила замикати двері і навіть у одинадцять все ще була там, дозволяючи Лю Сицзя залишатися.
Вона простягла Лю Сицзя білий парасоль і сказала:
— Не промокни.
Раптом Лю Сіцзя захотілося виговоритися. Її губи привідкрилися, і вона запитала:
- Що робити, якщо ти з усіх сил намагаєшся бути хорошою, але мама тебе все одно не любить, а тато, хоч і відноситься до тебе непогано, проте у нього вже своя сім'я?
- ...Я б спершу покохала себе. Не дозволяй помилкам батьків стати твоїм покаранням.
Її голос звучав рівно і спокійно, як тиха вода. Лю Сіцзя відчула полегшення, наче м'яке перо обкутало її поранене серце.
Вона підняла очі на дівчину і посміхнулася:
— Лю Сицзя. А тебе?
— Линь Вэйся. Вейся - як "закат", а Ся — немов « льоту".
- Ти завтра теж працюєш?
— Нет. Але якщо ти захочеш прийти, я попрошу колег залишити для тебе парасоль.
Згодом вони стали близькими друзями. Лю Сіцзя, не задумуючись, застелила Лінь Вейся від ножа. Коли та розплакалась, потішила її, кажучи, що шрам на долоні робить її крутішою.
- Ти в цьому кафе до скількох працюєш?
— До половини десятого або до десяти.
- Мені все одно нічого робити. Я буду щодня проводити тебе додому, щоб твій батько не смів ображати тебе.
— Ах, ні, тобі не можна більше ризикувати.
— Не бійся, у мене є перцевий балончик і сигналізація.
***
Нін Чао, який стояв поруч і спостерігав за сумуючим дівчиною, нагадав мені:
— Дівчатки, скоро буде ливень.
— Часу мало.
Лю Сицзя з очима, що розпухнулися від сліз і розмазаної тушою під століттями, перепитала:
- Що значить "мало"? Ви ж прийшли провідати мене, хіба ні?
Нін Чао посміхнувся, дивлячись на неї:
- Ми прийшли забрати тебе. Ти ж хотіла піти звідси?
— Правда? — Лю Сицзя заскочила з трави, забувши про свою рану.
Вони прикидалися волонтерами, привезли кілька ящиків води і фруктів, щоб пройти всередину. Але тепер з Лю Сицзя вони не могли вийти через головний вхід.
— Сюди, - сказав Бань Шен, який весь цей час стежив за обстановкою і знайшов місце, де простіше перелізти через сітку.
Він упився руками, знайшов точку опори і легко перемахнув через паркан.
Лю Сицзя дивилася на його підступні рухи, потім на свою рану і вирубалася.
Лінь Вейся, вже маючи досвід, не так боялася, тим більше що поруч були всі. Вона впоралася наверх, але перед стрибком її серце тремтіло.
— Стрибай, я зловлю, — сказав Бань Шен.
Вона заплющила очі і стрибнула. Сильні руки обхопили її за талію, і вона приземлилася прямо на його широку груди. Вона почула, як він тихо посміхнувся їй в вухо:
- А ти важка.
— Відчепись, — у вуха Лін Вейся спалахнули.
Але Лю Сіцзя не була такою сміливою, вона вже один раз впала. Вона вилізла наверх і сиділа там, відмовляючись стрибати.
Нін Чао вже охрип, приговарюючи її, але вона все вагалася, повторюючи:
- А якщо я поріжу обличчя? Я така гарна. Ти впевнений, що спіймаєш мене? Ти якийсь худий, ненадійний. Вон Бань Шен, коли перелізав, я бачила, у нього прес є. Тому Вейся і стрибнула без страху.
У мене теж є! Чорт забирай, хочеш - стрибай, хочете - ні, залишайся тут жити, — Нін Чао розгорнувся і пішов.
я стрибаю!
Лю Сицзя закрила очі і стрибнула. Нін Чао піймав її, але в неправильному позі - вона врізалася у нього і випадково заїхала йому по щоці.
Звук щітки рознісся у тиші.
— А ти, виявляється, б'єш з розвороту, — стиснувши зуби, процідив Нін Чао.
Коли вони вже збиралися йти, ззаду пролунав гучний свист. Вони обернулися — наглядачка побігла за ними і кричала:
— Номер 17, повернись!
— Бежим, — скомандував Бань Шен.
Не встигла Лінь Вейся опам'ятатись, як він схопив її за зап'ястя і потягнув вперед. Нін Чао теж схопив Лю Сицзя.
Вони з усіх сил втекли вперед.
Позаду роз’ярена наглядачка з злою репутацією бралася за них. Важкі хмари нависали над головою, небо було сірим, дощ починав посилюватися, а літній вітер пронизував молодих людей.
Промоклі, замучені вони на мить поглянули один на одного і раптом розступилися гучним сміхом.
Кожен з них біг уперед, вітер розвів їхні поли одягу, і сорочки, що надихалися від вітру, видавались вітрилами молодості.
Рай перед ними.
Фан Цзябей, сидячи в машині, з тривогою чекала їхнього повернення. Побачивши їх здалека, вона відчинила дверцята.
Бань Шен стояв біля машини, пропускаючи дівчат вперед, і сів останнім.
Коли наглядачка, наче скажена собака, наздогнала їх з гучним плеском у двері. Нін Чао натиснув на газ, машина з рівом рвався вперед. Вікно опустилося, Бенй Шен висунув руку і зухвало показав середній палець.
Він навіть попросив Нін Чао відкрити верх GTR, і вологий вітер вдерся у салон, приносячи задоволення. Оскільки все так вийшло, можна було і трохи розважитися.
В машині грала енергійна електронна музика, від якої серце билося швидше. Між Ліннем Вейся і Лю Сіцзя все ще відчувалась легка незручність.
Але раптом Лю Сіцзя встала, виглянула у вікно і побачила загублену наглядачку.
Машина мчала вперед. Волосся Лінь Вейсь злегка насокли. Бань Шен, який сидів поруч, підняв руку і погладив її по голові, посміхнувшись:
— Тобі подобається?
— Так, дуже, — сказала Лінь Вейся.
Це була їхня перша велика пригода. Втеча.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno