— Недавно. Вона не хотіла, щоб я тобі казав, — відповів Нін Чао. « Вона боїться тебе бачити, — каже Нін Чао. — Дивлячись прямо перед собою з легкою посмішкою. - Ти ж не очікувала такого повороту?
Лінь Вейся похитала головою, але нічого не сказала. У порівнянні з тим, що вона пройшла, їй здавалося, ніби всі попередні витівки були незначними.
Лін Вейся дійсно переживала через те, що її замкнули у підземеллі, але вона не думала, ніби Лю Сицза заплатить свою провину таким жорстоким самовиправленням.
Вчитель на сцені, розмахуючи руками, надихав промову до ста днів перед іспитами. Лін Вейся і Нін Чао говорили про щось, а та, про яку вони казали, в цей час перебувала у розпачі в санаторії.
З того часу як вона потрапила в це місце, тривога і депресія Лю Сіцза посилилися з кожним днем. Їх, підлітків з розладами харчової поведінки, замкнули в цій заміській віллі.
Щодня вони проходили психологічні консультації, їх вчили правильно харчуватися, грати в групові ігри і щодня зважували.
Її зріст 168 см, вага - 36 кілограмів.
Це був закритий санаторій. Ніхто не міг вийти, і телефон був вільний. Якщо ти добре себе вів, добровільно їв і набирав певну кількість калорій, то адміністратори могли дозволити прогулянку півгодини.
Тут були заборонені кава, цигарки і все, що посилює тривогу або виснажує сили.
Спочатку Лю Сіцзія хотіла лікуватися, щоб швидше повернутися до школи. Вона відвідувала консультації і намагалася розповісти психологові про свої проблеми.
Психологом виявилася жінка років сорока з очками в чорній оправі. Вона слухала і робила нотатки. Все було нормально, поки Лю Сіцзя відкривала душу, не сказала, що мати її любить і віддає перевагу молодшій сестрі.
Вона помітила, як на обличчі психолога ледь помітне холодна висмішка.
Хоча це тривало лише мить, Лю Сіцзя помітила.
— Я вважаю, що у вас проблеми, — сказав психолог.
Після цього Лю Сіцзя відмовилася від психотерапії. Вона підготувала інших пацієнтів бойкотувати заняття, ніж довела адміністраторів до білого кадіння.
Вона навіть відкрито заявила, що це лікування — справжня дурниця.
Вона хотіла втекти кожен день, кожну хвилину.
Вона нудьгувала по своєму ліжку з ароматом троянд, хотіла вдихнути свіже повітря, бажала ходити до школи зі своїми друзями і брати участь у заходах. Вона навіть сумувала за нудними нотаціями лао Лю.
Там були камери і високі стіни, тому було дуже важко втекти.
Вона знайшла місце без камер і захисту від втечі, але ледве вона добралася до заднього саду, як її вже перехопили охоронці.
Вони зв’язали їй руки і наказали повернутися.
Це була її шоста невдала спроба втечі.
Її змусили йти назад. Піднявши очі, вона побачила на горищі дівчину, яка з радістю дивилася на неї і сміялася. Її губи незвучно ворушилися, і по губах було легко прочитати: « Шльондри ».
Ця дівчина, яка була на три роки молодша і постійно доносила на неї, побачивши попереджуючий погляд Лю Сицзя, збледенла та втекла.
Нін Чао так і не отримав відповіді від Лю Сицзя. Він присоромився, слухаючи вчителів на сцені. Сонце припікало, він потир шию, і йому стало жарко і не терпимо лускалося.
Коли вчитель вимовив слово "меча", Нін Чао задумався: що таке мрія?
Після промовців настав час для кращих учнів. Бань Шен був першим. Натовп, який вже почав клювати носом, оживився і учні застукали один одного по плечі.
— Бань Шен виходить.
- Твій ідеальний хлопець виступає.
Коли популярна особистість вийшла на сцену, всі допитливі погляди привертали до неї увагу. Усім було цікаво дізнатися, який стиль мови вибере цей красеня — бунтівна чи банальна.
Інтрига.
Бань Шен вийшов в білій сорочці і чорних штанах - без краватки, з відчиненими ворітами, що відкривають ключі. Він здавався зухвалим і недбалим.
У нього навіть не було тексту виступу.
Лао Лю був у шокі, готовий хапатися за серце. Але в гулі голосів Бань Шен підійшов до мікрофона, і по динаміках рознісся гучний звук.
- Шановні однокласники і вчителі, добрий ранок. Для мене велика честь виступати в ролі представника учнів. Щоб не забирати у вас час, я буду коротким.
Голос хлопця був низьким, з природною юнаком холодної чіткості. Всі підняли голови і подивилися на нього. Бань Шен стояв на сцені, і в його виразі не було ні надмірної самовпевненості, ані низької скромності. Його поза виявляла впевненість і легкість. Він повільно продовжив:
« Я не вірю і не цікавлюся чимось легким, швидким, інстинктом, спонтанним та розпливчастим. Я твердо вірю у силу наполегливості, спокою і юнацького прагнення до вершин." І нарешті, «to reach the unreasable stars » - бажаю вам усім здати іспити, дотягнутися до своєї зірки і провести прекрасне літо.
Після його виступу на мить запанувала тиша, а потім роздалися бурхливі оплески. Крики й схвальні вигуки не вщухали. Лін Вейся підняла очі і подивилася на хлопця на сцені.
Сонячне світло окутав Бань Шена. Його спина була гордо випростана, а погляд - гострим і сміливим.
Здавалося, для нього не було нічого неможливого.
Він завжди був наче огорнений світлом — зрівноважений, холоднокровний і проникливий та неупереджений.
На душі Лінь Вейся було важко. Вона тихо дивилася на нього, поки в вуха лунали захоплені голоси однокласниці.
— Эх, скоро випуск, я була закохана в нього цілих три роки.
якби він подивився на мене.
- Я б пішов до університету з таким хлопцем...
Після всіх виступів почалася церемонія проходу червоною доріжкою. Лао Лю повів учнів, і всюди з гучним бавовною лопалися червоні кулі, а камери безрестанно щіли.
— Це просто жах! І кулі теж червоні!
- Ти не розумієш, це до вдачі на екзаменах.
- Як на банківському рахунку у нас в селі, людям-то скільки.
— Ха, а ще схоже на весілля, ха-ха-хо.
Лінь Вейся повільно йшла вперед. Раптом вона відчула холодок на тильній стороні долоні - його довгі пальці торкалися її руки, і костяшки злегка дряпали шкіру.
Це був Бань Шен.
- Про що замислилася? — запитав він.
Лін Вейся прокинулась від роздумів і підняла на нього очі. У цей момент сонце світило прямо на них. Вона помітила, що там, де на його сорочці було виведено його ім'я, вона забула написати транскрипцію "Ban Sheng".
Але тепер Бань Шен сам додав до імені:
Lin Weixia.
Ban Sheng.
Ім'я було написано маркером - яскраво і помітно, а транскрипцію « Lin Weixia" він дописав кульковою ручкою і можна було побачити її тільки придивившись.
Він тільки що наважився вийти перед усією школою в сорочці з їх іменами.
Серце шалено закололось, горло пересохло. Лін Вейся запитала:
- Що це означає?
Кадик Бань Шена трегнув. Він подивився прямо на неї і тихо сказав:
- А що ще це може означати?
Він вписав її у своє майбутнє.
Я хотів, щоб всі знали.
Але, здається, навіть якщо ніхто не дізнається, йому було все одно.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno