Нін Чао незручно провів рукою по коротко стрижній голові:
- Навіщо ти купила моїй мамі таку дорогу річ? Може, краще повернути?
Нещодавно мати Нін Чао скаржилася на біль у попереку і навіть не могла сидіти довше двох годин. Він тільки що зводив її до лікаря, як додому привезли дороге масажне крісло, яке замовила Лю Сіцзя.
- А що такого? Я часто ходжу у вашу закускову, тітка постійно пригощає мене лапшею з рибними кульками, твоя сім'я дуже добра до мене, помедлива і Лю Сіцза додала попередження: « Не думай повертати! Це не тобі подарунок.
- Гаразд, мені тебе не пересперечати.
Він хотів щось сказати, дивлячись на її бліде і втомлене обличчя, але стримався.
У п’ятницю, після двох шкільних уроків математики, на третьому уроці прийшла довгожданна фізична вправа. Ще не продзвонив дзвінок, як всі кинулися до виходу.
Лінь Вейся зібрала речі і вже збиралася йти, як її несподівано викликали в вчительську - лао Лю попросив допомогти з таблицями. Коли вона закінчила і повернулася в клас, якраз підсїли й інші учні.
- Ви бачили? На будівництві Лю Сіцзя просто впала на землю. Так страшно було, — притискаючи руку до грудей, говорила одна дівчина.
— Так, мало не впала на мене. Глухий звук - і все. Цікаво, як це - втратити свідомість, коли все навколо кружляє і темне, — підхопила її подруга.
Роздався різкий звук — Лінь Вейсь відсунула стілець і, схопивши за руки дівчат, що проходили повз них, нервово запитала:
- Що з Лю Сицзя?
Дівчата розгубилися, думаючи, що ці двоє вже давно не спілкуються.
- Кажіть! - Голос Лінь Вейся став голосніше, у ньому відчувався тиск.
— На фізиці вона знепритомніла. Нін Чао відніс її в медпункт. Вона ж так висхуднула, не дивно, що вона знепритомніла...
Дівчина не встигла договорити, як Лінь Вейся розвернулась і побігла. Вона зосереджено думала про щось, і, не розуміючи дороги, налетіла на чиюсь широку груди.
Це був Бань Шен.
Він схопив її за руку і, присоромившись, запитав:
- Куди ти?
— Я в медпункті до Сицзя, — голос Лінь Вейся був хрипким.
— Її там немає, вчитель і Нін Чао відвезли її до лікарні, — спокійно сказав Бенй Шен. - Її батьки, мабуть, скоро приїдуть. Якщо щось станеться, Нін Чао повідомить мені. Ти зараз там все одно не допоможеш. Повертайся на уроки.
Весь день Лінь Вейся постійно відволікалася на заняттях, навіть коли Фан Мо говорила з нею, вона відповідала розсіянню.
Вона написала Нін Чао, щоб дізнатися про її стан, але той не відповідав.
Невдовзі, буквально за один вечір, новина про Лю Сіцзя рознеслася по всій школі. Слух переходив з уст в уста, і всі обговорювали її.
— О боже, у неї була анорексія!
— Я ж казала, до чого вона себе добилася! Одного разу я бачила її в їдальні - вона їла дієтичну їжу, та й ту не доїдала. Просто жах!
— Так, тепер я згадала. Вона тоді ще посварилася з Лін Вейся в їдальні. Здається, Лінь Вейся змушувала її їсти, а вона прикидалася, що їсть.
— Як Лю Сіцзя могла розвинутись анорексія? Раніше я так заздрила їй, хотіла бути як вона - відмінниця, з хорошої сім'ї, красива в школі як королева. У такої людини має бути все, незрозуміло чому вона захворіла.
- Через нещасливу любов, і подруга зрадила - хтось багатозначно зауважив, натякаючи на Лін Вейся.
Інший заперечив:
— Та ні, ще до того як Лінь Вейся перевелась у Шенґао, Лю Сіцзя вже сиділа на дієті. Напевно, у неї давно була анорексія.
- От чорт, хто знає. Хвороба багатих? Ха-ха-Ха.
Знову почалося.
Тепер черга дійшла до Лю Сіцзя.
Лін Вейся сиділа за партою і слухала ці голоси. Раптом поруч опустилася чиясь тінь - це був Нін Чао, який повернувся з уроків. Він схопив книгу і з розмаху кинув її в сторону тих, хто говорив.
Товстий корінець книжки вдарив одну з дівчат, та скрикнула. Вони хотіли обуритися, але Нін Чао з похмурим обличчям і глузливим тоном сказав:
- Як тільки у класі щось трапляється, ви відразу починаєте пліткувати за спиною. Це у вас тепер нова розвага?
Плітки швидко стемніли, ніхто більше не насмілювався сказати ні слова. Дівчата переглянулися і розійшлися.
Лінь Вейся взяла пропуск на вечірню самопідготування, і Бань Шен поїхав з нею в лікарню до Лю Сицзя.
Вони сиділи на задньому сидінні таксі, вікно було опущено, і холодний вітер вривався всередину, торкаючись обличчя Лін Вейся. Бань Шен зрозумів, що вона так мучить себе, натиснув кнопку, і скло піднялися, відрізавши холодне повітря, в салоні знову стало тепло.
- Я дзвонив її матері. У Сицзя вже була анорексія, вона лікувалася, вони думали, що вона видужала... Але насправді це було не так, — сказав Бань Шен.
Очі Лінь Вейся почервоніли. Вона притулилася до вікна і дивилася на пропливаючий за ним пейзаж, майже нервово повторюючи:
— Я повинна була помітити раніше. Я повинна була помітити раніше, що їй було погано.
Коли вони добралися до лікарні, біля входу стояв батько Лю Сіцзя. Він виглядав охайно, в очах його читали звичайною для ділової людини рішучість. Він заколював рукави сорочки, поруч з ним були два асистенти.
Лінь Вейся побачила його вперше і ввічливо привіталася.
— А, ты Линь Вэйся, да? Сицзя часто говорила про тебе якийсь час тому. Вона казала, що ви хороші подруги і співробітники в навчанні. Мабуть, вона довела тобі багато проблем, — сказав батько Лю.
Лін Вейся поспішала, і у неї знову защипувало в очах:
- Сицзя теж дуже здібна, у неї чудовий характер, просто вона занадто вперта.
Батько дівчини, дивлячись на друзів своєї дочки, не приховував нічого. На його серйозному обличчі чигала втому:
- Це все упущення моє і її матері. Дякую, що прийшли відвідати її.
Оскільки вони приїхали досить пізно, Лінь Вейся не стала заходити в палату, а лише заглянула через вікно у двері.
Лю Сіцзя, яка завжди була такою ж енергійною та живою, тепер лежала на лікарняному ліжку. На ній була більнична піжама в синій-білу смужку, її тіло було тонким, як папір.
Її тендітні зап'ястя, здавалося, можна було зламати одним рухом, стирчали з рукавів, на них виднілися сліди від вколу і синці, а в руку була вставлена голка, у ніс - трубка для годування.
Вона виглядала як красива, але безжиттєва лялька.
Вона лежала там така худа, що здавалося, ось-ось зникне.
Лін Вейся знову згадала про шрам на її долоні, тоді, коли Лю Сіцзя захищала її і не розшифровувала від ніг.
Вона згадала ще дещо. Лінь Вейся помітила, що Лю Сіцзя майже не їсть. Ще досить давно вона запитала: « Сицза, чому в тебе немає апетиту?»
Та на мить замислилась, підперла щічку рукою і сказала: « Вгадай.
Лінь Вейся змінила свій погляд на книжку, яку читала, і відповіла: « Тоді я не буду гадати про неї.
Вона не помітила, як в очах подруги промайнула тінь розчарування. Мабуть, тоді Сицзя сподівалася, що вона здогадається.
У цей момент з пам’яті виїхали ті навмисно забуті моменти.
Дві дівчини сиділи на сходах, їли морозиво і базікали про майбутнє.
- Лінь-суецзе, розкажи про свою мрію.
— Можна пофантазувати? Я хочу виступати зі своїм концертом, і тоді Лінь Вейся говорила різко й не вимовила вголос слово « віолончель ».
- Чому ні? Тоді я буду твоєю першою глядачкою! Після виступу я піду на сцену, щоб подарувати квіти своїй подрузі Ліні Вейся.
— А ты? Ким ти хочеш стати в майбутньому?
Лю Сицзя без зайвих церемоній відвісила їй підзатильник і сказала:
- Яка ж ти дурна! Ти ж будеш поруч зі мною завжди. Що я буду з себе уявляти, ти обов'язково дізнаєшся.
***
Коли Лінь Вейся побачила Лю Сицзя, що лежить на лікарняному ліжку, то відчула, як очі защипували. Вона з усіх сил намагалася не заплакати, але не могла стриматися, і прозора сльоза скочувалася по щоці та впала на її руку.
"Сицзя, ти повинна поправитися швидше."
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno