Але чи то кран був занадто слабким, чи те їй просто не везлло, але вона ніяк не могла зловити іграшку. Хоча зазвичай вона виглядала спокійно і байдужою до всього, варто було пробудити її азарту, як вона не могла зупинитися.
Вона пильно дивилася на вершника за склом, вії не рухалися. Кран повільно поповз вліво. Вона вже збиралася натиснути на синю кнопку...
Як ззаду на неї впала тінь. Чья-то рука накрила її бліду кисть, і ззаду повіяв холодом. Лінь Сень у досить двозначній позі майже обняв її зі спини, нахилившись до вуха:
— Треба ось так, чіпляти за середину.
Його голос був приглушений, але чомусь у Лінь Вейся він викликав асоціацію з зміїною мовою - сигналом до виходу на полювання.
По спині пробіг холодок.
Лінь Вейся здригнулася і різко відірнула руку, пригрозилася і вислизнула з його обіймів. Її голос був відсторонений:
- Піду подивлюся, як там Сицзя.
Вона швидко відійшла до туалету. Відкрутила кран, і сильна струмка води вдарила в раковині.
Думки розбігалися. Вона згадала, налила на руки рідке мило і почала нещадно їх терти під водою — поки бліда шкіра на тильному боці не почервоніла.
Тільки тоді вона зупинилася, наче одержима нав'язливою ідеєю.
Висувши руки, Лінь Вейся вийшла, дістала з кишені телефон і написала Лю Сіцзя.
Xia: [Сицзя, ти вже закінчила?]
Плюс: [Скоро-скоро, з ранку щось не те з'їла.]
Лін Вейся стиснула телефон, вії здригнулися.
Вона продовжувала друкувати: [Давай де-небудь повечеряємо. Мені потрібно дещо тобі сказати. Тільки вдвох.]
Повідомлення пішло, але екран довго не загорівся. Зрештою Синцзя відповіла, і, здається, не дуже охоче: [А? Нехай він буде з нами, нічого страшного. Коли будемо секретуватися, я скажу йому почекати. Ми після вечері з ним дещо заїдемо.]
Лін Вейся більше не відповідала.
Через три хвилини Сицзя вийшла з туалету і винного вигляду. Вона взяла Лінь Вейся під руку і повела назад у ігровий зал, де їх чекав Лінь Сень.
По дорозі Шіцзя запитала Лінь Сень.
Лінь Вейся ледь помітно посміхнулась і відповіла стримано:
— Нормально.
- Він взагалі доволі кумедний, якщо познайомитися з ним ближче, Сіцзя рідко хвалила когось.
Коли вони зустрілися, в повітрі звисала легка напруженість.
Коли вони вийшли, вже стемніло. Сицзя запропонувала повечеряти.
Лінь Сень відійшов в сторону, звичайним рухом набрав номер і через хвилину повернувся:
Я сказав дядьку Вану, щоб він залишив нам VIP-кабінет у "Гранд Хаятт". Вейся, Цзяцза говорила, що ти любиш легкий обід, я спеціально попросив, щоб страви були постними, з мінімумом масла і гострого.
Сицзя поправила на Линь Вейся пов'язку і шепнула їй:
— У його сім'ї свій готель. Як тобі, Лінь Сень, адже він піклується?
Лін Вейся підняла вії і подивилася на Лінь Сенья.
Подивившись на її очі, він поправив окуляри, і в його очах на мить мімилася сором'язливість - він був зовсім не схожий на себе попереднього.
— Але сьогодні мені хочеться вуличної їжі, — Лінь Вейся привідкрила губи і повернулася до Сицза: « Може, зайдемо до Нін Чао? Він говорив, що якщо я прийду, зробить знижку.
Лінь Вейся говорила обережно, але твердо. Вона не хотіла вечеряти з Ліною Сеньєм у закритому кабінеті. Якщо не можна відмовитися, краще піти на відкрите повітря - там багатолюдно, до того ж це заведення сім'ї її однокласника.
Сицзя трохи похитнулась, але погодилася.
Вони потрапили якраз в годину пік. З метро виходили натовпи, люди штовхали один одного плечима.
Повітря було душним, навіть вітер здавався гарячим.
Коли вони скинули на вулицю Цінзію, то потрапили в абсолютно інше середовище — відрізані від висотних будівель та яскравих вогнів Наньцзяня. Дорога тут була набагато гірше.
Вираз обличчя Ліна Сенья був далеко не райдужним, але він з усіх сил стримувався.
Хоча сицзя знехтувала своїм носом, здавалося, що робила це лише для виду. Вона з радістю розглядала дрібнички на лотках.
Якась дитина на скейтах грала в знижки і перекидалася м'ячем. Раптом воланчик прилетів прямо у голову Ліні Сенья. Його обличчя стало похмуріше за хмари.
Він прийшов на воланчик і розчавив його ногою, процідивши крізь зуби:
- Не можна було знайти краще місце?
Сицзя закотила очі:
— Раз вже прийшли — терпи.
Незабаром вони дісталися закусочної « Нін». Там були тільки батьки Нін Чао, які сказали, що він поїхав за товаром і скоро повернеться.
Сицзя ввічливо привіталася з ними, чим пошкодила Лінь Сень Сана в шок.
Ліню Сень вже кілька разів ретельно протирав стіл. Дивлячись, як він ось-ось проштовхне його до дірки, Лю Сіцзя з критикою сказала:
- Якщо прострелиш діру, заплати!
— Пф, Цзяцза, звідки в тебе такі знайомі? — Лінь Сень мало не розсміявся від злості.
Лю Сицзя на мить розгубилася.
Лінь Вейся якраз налила чай і спокійно вставила:
- Я теж така. Я живу в переулці Шуйвей.
— Та ні, я не то мав на увазі... — Змутився Лінь Сень і поспішив змінити тему: « А що ти любиш робити, Вейся?
— Читаю детективи, - відповіла за неї Сіцзя.
Коли Нін Чао повернувся з товаром і побачив Лінь Вейся та Сицзя, він зрадів, але помітив іншого хлопця, тільки підійшов привітатись, сказав « приємного апетиту» і приніс безкоштовний охолоджений суп із бобів мунг.
Вони втрьох говорили за їжею.
Лін Вейся трималась подалі, поки Лінь Сень не згадав, що вчиться по сусідству з Трінадцятою школою і зустрічав Ґао Хана, розповівши кілька історій про нього.
Тільки після цього Лінь Вейся стала трохи менш холодною, і на її обличчі з'явилося легке збудження.
Коли Бань Шен отримав повідомлення від Ніна Чао, він сидів з друзями в барі. Відкриваючи екран і прочитавши, він різко змінився в обличчя. Він схопив запальничку і цигарки, без жодного слова вийшов.
Світло в барі блимало. Друзі здивовано переглянулися:
- Що сталося з Бань-е? На його обличчі нічого не прочитати, а зараз він почорнів як демон. Хто його розсердив?
— Душа полетіла за маленькою метеликом, — захихикав Лі Іжань і кинув до рота помідорку чері.
Бань Шен дістався вулиці Цінюй не надто пізно. Там палали тьмяні лампи, і люди часто хиталися. Він одразу помітив Лінь Вейся, спокійно всміхаючись на губах. Поруч з нею сидів хлопець, який то і справа поглянув на неї.
Лист впав на її м'які чорні волосся. Хлопець простягнув руку, обводячи її шию і схиляючись до неї всім тілом, щоб видалити аркуш.
Бань Шен стояв неподалік. Його худа фігурка в чорному одязі виділялася у темряві. У мокрих пальцях, які висять по тілі, він тримав цигарку і неважно постукував нею — попіл зсипався вниз. Червоний обгорнув середній палець.
Він мовчки зламав сигарету. Стоячи в темряві, він дивився на них з обличчям похмуріше ночі, його очі були як два леза.
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno