Бань Шен прокатав її по всьому острову, і вони зупинилися на пляжі, щоб трохи постояти під вечірнім вітром. Телефон у руці Бань Шена раптово завибрував, порушивши незручну тишу.
Він витягнув телефон, подивився на повідомлення і фиркнув:
— Лі Іжань виїхав першим.
Лін Вейся з запізненням повернулася до нього:
— А?
— Він пішов випити і заодно прихопив Усуань.
Бань Шен звунув телефон назад в кишеню.
Лін Вейся моргнула і запитала:
- Тоді як ми повернемося?
— Маршрутка.
І Бань Шен заступає вперед.
Він добре знав, що Лі Іжаня навмисно залишив їх разом і створив можливість побути на самоті.
Бань Шан довів її до зупинки маршрутів, але їм повідомили, що транспорт піде тільки після закінчення університетського музичного фестивальу.
Сонце повільно опускається до лінії моря.
Ставало все темніше, і Лінь Вейся відчула легке занепокоєння.
Бань Шен, мабуть, помітив її тривогу. Він відійшов, зателефонував комусь - і незабаром до них під'їхав чорний автомобіль, щоб забрати їх.
Бань Шен відкрив дверцята, пропускаючи Лінь Вейся вперед, потім боком ковзав всередину, витягнувши довгі ноги. Шини зашуршували асфальтом, і машина з рівом помчала по дорозі.
У салоні ніхто не говорив, тільки грала спокійна музика. Водій намагався зав’язати розмову з Бань Шеном, але той явно не був налаштований на обговорення і відповідав неохоче навіть упродовж сторіч.
Водій перестав заважати, коли побачив його настрій.
За вікном пропливали нічні вогні. Лінь Вейся сиділа поруч, відчуваючи мовчазну присутність Бань Шена. Краєм ока вона помітила, що він неуважніше грає в телефоні - довгі пальці рухалися швидко і спритно, екран то й справа видавав звуки «kill». Його красиві брови були нахмурені, обличчя виражало повну нудьгу, а навколо нього ніби затиснулася важка атмосфера.
Зігравши одну партію, Бань Шен закрив гру і прибрав телефон до кишені. У машині запанувала тиша. Він відкинув голову на спинку сидіння і ліниво прикрив очі.
Тепер Бань Шен більше не дражнив її, як раніше, не наближався. Він замовк і став на диво стриманим.
Але саме такий він змусив її хвилюватися.
Лінь Вейся хотіла, щоб він хоча б не знеохочував себе через неї. Він повинен бути зухвалим, нахабним і ні на кого не звертає уваги... Він мав бути собою.
Машина зупинилася біля великої дороги - до перевулку Шуйвей потрібно було ще пройти. Лінь Вейся вийшла, і за нею, як завжди, пішла висока пряма фігура.
Незважаючи на відмову, Бенй Шен все ще проводив її до дому.
Дві довгі тіні накладалися одна на одну. Лін Вейся пройшла десять кроків, зупинилась і повернулася — Бань Шен курив.
Він витягнув з кишені сигарету, затиснув її в зубах, прикрив долонею запальничку. Роздався клацання, і оранжеве полум'я освітлювало його темні очі та брови. Тінь впала вниз, і на ній наче осіла самотність.
- Що? — Бань Шен підняв повіки і глянув на неї.
Білі колечки диму вступили навколо нього.
Лін Вейся зупинилась перед ним, помеділа і запитала:
— Ты... Хочеш молочний чай?
Білий дим піднімався до тьмяної лампочки. Перед лавкою зі солодощами стояли хлопець і дівчина.
Лінь Вейся чекала досить довго, поки нарешті не упакували замовлення.
— Тримай, — і вона дала йому напій.
Бань Шен взяв пакет, тримаючи його за білий поліетиленовий шнурок і проводив її до самого будинку.
Місячне світло окутав обличчя Лінь Вейсь м'якою димою. Вона підняла очі на Бань Шена і сказала з безпрецедентною серйозністю:
- Дякую. Сьогодні я була по-справжньому щаслива.
Коли Бань Шен повернувся додому, ніч вже була глибока. Домробітниця вже давно спала, залишивши для нього світло в саду. Він приклав палець до замку, почув клацання — і двері відчинилися.
Один за іншим запалилися вогні у вітальні, стало світлим як вдень. Лі Іжань розвалився на дивані, наче в нього не було жодної кістки.
На журнальному столику стояла відкрита пляшка червоного вина.
Ясно, що Лі Іжань забрав її з його погреби. Бань Шен поставив чай на стіл і сів на диван. Тонкиї повіки, наче леза, зісковзнули по ньому:
- У тебе свого вина немає?
Лі Іжань покосився на стоянці, яка стояла на столі: « Стукай з молоком та льодом» - лід вже розтанув, прилип до білого пластмасового склянкулю і вода стекла вниз. Він присвиснув:
— Бань-ше, стільки клопоту, а назбирав всього лише склянку молочного чаю, хе ... Вона все-таки не така, як ті дівиці, що самі до тебе липнуть.
Бань Шен не захотів з ним зв'язуватися, потерти шию і відкинувся на диван, прикривши очі. Раптом телефон Лі Іжаня завибрував. Той подивився на екран, піднявся і зібрався йти.
Іжань стискав телефон в одній руці, а інший непомітно підхопив склянку з чаєм. Бань Шен вчасно відкрив очі, окинувши його гострим поглядом:
— Залиш.
Ліжань звернув увагу на холодний чай з молоком і невтомливо вимовив:
— Наскільки я пам’ятаю, у тебе завжди були проблеми зі сном і ти ніколи не п'єш кави або чаю. І вигляд у тебе не особливо охочий. Може, мені допомогти тобі позбутися його?
— Я хочу, — відповів Бань Шен.
Лі Жань з написом « Здаюсь» поставив чай на місце і пішов.
Коли він вийшов, Бань Шен взяв склянку, встромив трубочку і зробив пару ковтків. Лід уже розтанув, і напій став вдвічі солонішим. Але він все одно проковтнув.
« Мені так подобається» — подумав Бен Шен, дивлячись на склянку. Те, чим зазвичай заболочують дівчат, використовували на ньому.
***
Після подорожі на море пройшов лише один Вік-енд, а сонячний опіки вже дав про себе знати: обличчя, руки і спина почервоніли та почали нестерпно жувати.
Лінь Вейся жалкувала, що не використала сонцезахисного суду, який їй давала Усюань. Повернувшись додому ввечері, вона нарвала в дворі алое і принесла його до кімнати.
Намагаючись на руки сік з зеленого листка алое, вона помітила, що телефон вібрує. Взявши його, вона побачила повідомлення від Чен Усюань.
Всюди: [Вейся, я скину тобі кілька відео з музичного фестиваля. Частина я зняла сама, а частина — із дрона від організаторів.]
Лін Вейся набрала у відповідь: [Добре, дякую, старша.]
Вона сиділа на стільці в білому плаття на колодках, надихала сік алое і неважно дивилася відео. Сняте з дрона було більш повним і парким, на ньому були видно обличчя всіх глядачів у натовпі.
Раптом вона помітила щось, на мить застигла і перемотала відео назад, щоб перевірити.
На відео Лінь Вейся стояла біля сцени, зосереджено дивлячись на промовця Бана Шена. Позаду неї, трохи збоку, стояла дівчина в сірій футболці. У натовпі вона виглядала боязкою і сором'язливою, але її погляд весь час був спрямований на Бань Шена.
Коли він закінчив співати і пішов, вона теж зникла з кадру.
Якщо Лінь Вейся не помилилася, ця дівчина Фан Цзябей.
Та, яку в класі називали дивною, та, яка завжди трималася особняком і була непомітною згією.
Наступного дня, в понеділок, у класі було шумно і оживлено. Коли Лінь Вейся почала ходити до школи, вона подивилась ліворуч і помітила, що Бань Шена пустила місце.
Вона думала, що він спізнився або взяв відгул, але до самого кінця занять Бань Шен так і не з'явився.
Однокласники групами виходили з класу. Лінь Вейся попередила Лю Сіцзя, що не піде з нею в їдальню і взяла із собою рисові кульки.
Лю Сицзя пожалкувала плечима і пішла з кількома дівчатами обідати за межами школи.
Клас поступово пустив, і зрештою залишилася тільки Лінь Вейся. Вона зачинила ковпачок ручки, взяла синю коробку для їжі і вийшла.
Біля шкільної лабораторії вона побачила Фан Цзябей, яка самотньо сиділа і мовчки їла свій обід. Лін Вейся підійшла з питанням:
- Не проти, якщо я поїм з тобою?
https://literna.net/uk/books/105-chi-chuyesh-ti-mene-zaversheno