щоб витримати зливний потік Річки-Матері.
Без чиєїсь допомоги він був приречений — води забуття обов’язково вимили б з нього крихти його особистості, перетворивши спогади про минуле життя в ніщо.
Однак втручання « Синеви » в дію докорінно змінило результат. Очевидно, коли чіп торкався первістка і відразу розпізнав критичну загрозу ядру особистості та активував екстрені протоколи захисту, буквально запечатавши спогади всередині нейронних зв’язків.
Ціна спасіння виявилася високою: сама « Глибока Синава» отримала важкі системні пошкодження і занурилась у глибоку сплячку.
Саме тому після того, як його розум перейшов у новий світ, він роками залишався чистим листком без проблесків минулого.
Він переконався, що в його тілі немає жодних ознак чужої присутності чи залишків інших зв’язків. Це тільки підкріпило його робочу гіпотезу: він не був завойовником, який раптово зайняв тіло десятирічного хлопчика, а з самого народження був справжнім мешканцями цього світу.
Його душа, покинувши стару оболонку, не вкинула у небуття, а здійснила перехід на План Волшебників через витоки Річки-Матері.
Лише завдяки « Глибокій Синеві» він зберіг свідомість, хоча навіть пошкоджений чіп зміг пробудитися і завершити самозвеличення лише через кілька років.
▫ Самовідновлення чіпа « Блакитного Сина» завершено. >
Генрі несвідомо воскресив ту першу системну підказку, яка хлинула на початку його сходження. Ця спогад остаточно розставила все по місцях.
Пошкоджена система перебувала в анабіозі, повільно відновлюючи пошкоджені сегменти даних за рахунок крихітних частинок енергії зростаючого організму. Пробудження пам’яті відбулося саме того дня, коли було завершено автоматичний ремонт чіпа — день, який він помилково вважав моментом його пересування.
Коли Генрі спирався на холодні розрахунки свого електронного помічника, то поступово прокладав шлях до вершин могутності і досягнув найвищих висот у світі чарівників.
Його підтримка, « Синеви-сині », ніколи б не зависла в минулому. Мабуть, він так і залишався би безвістим конюхом — вічно голодним та худорлявим підлітком.
Під час різанини, яка була створена Марком у маєтокі барона Бака, звичайна людина приречена б на смерть. Навіть якби Марко залишив його живим після своїх експерементів, за стінами замку вже викрикували найманці з сусідніх земель, як стерв’ятники сподівалися від мага. Вони прагнули тільки грабування й різанини, і без аналітичних здібностей чіпа вижити в тій кривавій нерозбірливій ситуації було б практично неможливо.
Генрі припустив, що його нинішня здатність орієнтуватися в потоках Рекі-Матері та надприродне відчуття відстані до поверхні також є наслідком еволюції « Голубої Сина».
Чіп вже перебував у цих водах: коли душа власника перебувала в хаотичному стані переходу, механізм постійно слідував за нею.
Крім того, поточні аномалії в роботі системи - відмінності від стандартного військового прототипу — виникли через тривалий вплив есенції Рекі-Метері.
Ця сила, яка є квінтессенцією всіх енергій Безконечних Планів, радикально змінила структуру пристрою. Дотик до первісного існування, технічний артефакт зазнав непередбачуваної мутації і переродився в щось більше.
Ця теорія також підкріплялася тим, як розвивалась можливість чіпа: кожен новий крок розвитку духовної енергії власника постійно розширював систему.
Прочність і обчислювальна потужність « Синеви » були в прямому залежності від потенціалу душі Генрі.
Тепер, коли його теперішня сила неодноразово перевищувала колишні показники, чіп повністю адаптувався до ворожого середовища Річки-Матері.
Те, що раніше вимагало свідомої активації - наприклад, система сканування оточення -- тепер працювало в фоновому режимі, повертаючи дані безпосередньо у підсвідомості.
У бездонних глибинах Річки-Матері не була фізичною оболонкою Генрі, а складним конструктом, який об'єднав його душу, магічний родовід і накопичену силу.
Встановити зв'язок з чіпом як окремим пристроєм було неможливо через одну причину: Річка-мати сприймала його як невід"ємну частину сутності власника. « Глибока Синієва» остаточно злилася з Генрі, як життєво важливий орган, а її складні алгоритми трансформувалися у інстинктивне сприйняття реальності. Саме завдяки цьому симбіозу він безпомилково відчував координати свого розташування і ту безодню, що відділяла його від поверхні.
Генрі довго роздумував над тим, як він застосовує висновки. Прародитель тисячі Око не перебивав його мовчання, виявляючи рідкісне терпіння і тільки з боку спостерігаючи за своїм протіжком.
Нарешті, коли всі нитки минулого зійшлися в одне полотно, Генрі пронизала раптову думку: інші істоти, навіть наймогутніші, просто не відчувають поверхні Річки-Матері. Для них це невидима межа, до якої неможливо підрахувати.
Просуватися через щільну воду Рекі вимагає неабияких зусиль, з якими навіть Прародителі не в стані впоратися.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu