Саме в цьому криласі, за якою Прародитель тисячі Око і його союзники виявили таку велику ревність. Для власника чистої крові Першорядка шлях до вершини був прямим і гладким: потрібно лише трохи підштовхнути його, простягнути руку допомоги, і він швидко зміцніє, перетворившись у нову непорушну опору Плана Бездні. Зрозуміло, що тисячі людей Око та його прибічники вважали такі інвестиції більш виправданими.
Усвідомлюючи правила цієї гри, Генрі швидко знайшов нагоду для себе.
Він поставив собі за мету розробити просте Заклинання - винахідливу обманку, яка фізично імітувала б глибоке спілкування з Рекою-Матер'ю, в той час як на ділі весь процес замкувався би на здатності його власної руни.
У світі вищих зв’язків форма деколи була важливішою за саму суть; головне, щоб демонстрація сили виглядала незаперечно переконливою.
Поки Генрі вдумувався у деталі цього плану, Прародитель тисячі Око стиха на зустрічі з Королем Павів. Їх турбувало питання захоплення Сидеричного Колоду.
Після ретельного аналізу вони виявили неприємний факт: Колодець повністю інтегрувався в структуру планети, і не міг відокремити його хірургічним шляхом.
Зоряний Колодець — це унікальна субстанція, подібна до сидеричного духу або Титану. Він повільно визирає у недрах певних світів лише після доби накопичення енергії.
Це спонукало Генрі з подивом підняти брову. Він і не здогадувався, що природа з'явилася Зоряного Колодка настільки органічна.
Він не був живим створінням, а радше складним феноменом природи.
Після того як Колодець остаточно зріс із планетою-носілем, починаючи транслювати потужне випромінювання на сусідні системи, буквально змушуючи їх виношувати нових Зоряних духів, Титанів і навіть потомки Колоди.
У масштабах Зоряного світу цей Колодяд відігравав роль родючого насіння, яке породжує цілі зоряні сектори і дає життя міріадам нових організмів.
Його цінність була невирахована, тому тут ніс вахту один з Прародників. Кожен подібний об'єкт гарантував появу безлічі армій і ресурсів у майбутньому.
Розправившись із охороною, Прародитель тисячі Око став у безвихідному стані: інтеграція об’єкта в планетарне ядро була настільки щільною, що будь - яка спроба силового вимагання загрожувала знищити функціонал Коло серця і перетворити безцінний артефакт до порожньої оболонки. Прародитель категорично не влаштовував такий результат.
- Тоді, чи не варто нам перенести всю планету повністю? — Вона запропонувала королеві Павок, обережно перебираючи тонкими пальцями.
Тисячі людей з Прародителя Око стали свідками холодного азарту.
« Це можливо », — відповів він, і його голос викликав небезпечну впевненість.
Генрі, який випадково підслуховував розмову, був просто приголомшений. Чи ж Прародники справді здатні на таку зухвалість? Сама думка про транспорт цілого небесного тіла здавалася абсурдною — силу, яка необхідна для такої дії, вважалася за межі розуміння будь - якої смертної сили.
Прародитель тисячі Око і Королева Павок не завжди витрачають час на марні сумніви.
Захопивши Генрі з собою, вони залишили атмосферу і замерли в безповітряному просторі. Генрі заворожений дивився на повільно обертаючий внизу лазурову кулю, вказуючи, яким чином божественні сутності збираються приборкати інерцію цілого світу.
Взяли Прародителя тисячі Око, і вона прибила планету до місця. Його аура почала швидко розширюватися, енергія запустила щільні хвилі — старий демон мобілізував усі свої внутрішні резерви.
Зруйнувати планету було б справою кілька секунд, але обережного переміщення вимагалось філігранного ремесла.
Він говорив давньою, забутою мовою: кожен склад грома розносився у порожньому місці і не в собі важкої атури вічності.
З кожним новим звуком Генрі відчував, як простір навколо них деформується, а самі закони всесвіту починають текти і згинатися, слухаючись власної волі.
"Хм?"
Генрі на мить здавався, ніби гігантська куля внизу ледве помітно знизилася. Зміна була настільки короткочасною, що він написав це на гру зору. Однак невдовзі сумніви виявилися в тому, що з кожним раскатичним складом планети стискується і трансформує своє тіло. Стародавні звуки матеріалізувалися в просторі, буквально заморожували хід часу; здавалося, звичні закони фізики остаточно капітулювали.
Генрі втратив свій час, розтягнувшись у нескінченну стрічку і стискаючи її в крихітну точку.
Нарешті, перед тим як подивитись на Прародителя, з'явився маленький прозоро-синій кулька, що не перевищував звичайної скляної намистини. Це і була та планета, її можна було легко затиснути між пальцями.
Проте Генрі не обманював, адже розумів, що фізична сила тут безсила. Маса об'єкту не зменшилась ні на грам, і будь-яка спроба просто стиснути цей "сувенір" призвела б до того, що планетарна щільність в мить розтрощила би кістки. Він ще не був настільки самовпевнений, щоб перевірити це на практиці.
- Йдемо! — Недалеко скомандував Прародитель тисячі Олівців, не вириваючи ритуалу.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu