« Роки беруть своє, — з гіркотою посміхнувся він. — Стоило трохи попрацювати на сонці, як голова пішла навколо і почали дивакувати привиди."
Звідусіль з боку воріт, шум позазапленого димом, змусив його обернутися. Ед вдивлявся у фігуру Війсу і завмер, викидаючи інструмент. Генрі стояв перед ним, як ніколи.
У перший момент старий відмовився вірити власним очам, думаючи, що це лише майстерний світж. Протягом десяти років людина просто не могла зберегти ту саму зовнішність, залишаючись абсолютно недоторканим часом.
— Ед! Про що ти так глибоко думав?
Коли Генрі почув голос, який лунав у тиші подвір’я, то відразу розвів сумніви. Це не була гра уяви.
- Справді... це ви, пані?
Зворушений хвилюванням, Ед кинувся назустріч. Він схилився в глибокомуклоні, а потім і зовсім впав ниць, торкаючись лобом землі.
— Ваш вірний слуга Ед вітає пані!
Генрі уважно подивився на нього і запитав:
Як склалося твоє життя за ці роки?
Погляд Генрі ковзнув по фігурі старого, а вбудовані системи аналізу видали короткий звіт. Ед помітно посів, на його обличчі додавалося зморшок, але рум'янець на щоках свідчив про міцне здоров"я, а ритм серця був гладким і впевненим. Рівень його добробуту явно не викликав занепокоєння.
— Завдяки вашій милості, пані лорд допомогла мені заснувати власну кузницю. Справи йдуть цілком успішно, скаржитися не на що. До речі, у мене тепер три сини!
Ед з гордістю почав перелічити свої досягнення. Старшому було вісім років, і хлопчик мав лицарський талант. Тепер він зрозумів ази військових мистецтв під час реіденції архітектора. Другому ж було шість, кмітливий хлопець, який став учнем місцевого книжника. Молодшого мало виповнилося два, так що про його майбутнє судити було поки рано.
Колись Ед і мріяти не смів про власну сім'ю, дітей та подібне багатство. Весь свій успіх він щиро пов'язав з тим часом, що провів поруч Генрі, вірячи, ніби частка благородства пані перейшла і на нього. Джуді часто дякувала богам за їхню удачу, але Ед не переставав молитись. У присутності Генрі згадка про богів здавалося йому марною.
- Де Джуді? — Питал Генри.
Він добре пам'ятав цю жінку з нетрях, яка колись прала його речі і готувала їжу, перш ніж пов'язати своє життя з Едом.
« Сьогодні в церкві Світла проводиться церемонія благословення, тож вона забрала дітей і поїхала туди », — посміхнувся Ед.
Його сім’я пішла, і врешті - решт у нього з'явився час спокійно зайнятися газоном. У такі хвилини він почувався особливо захищеним.
Генрі кивнув і повільно обкрутив поглядом подвір’я.
- Тут все виглядає так само, як у день мого від'їзду.
Едові було приємно, бо він не мав похвали за ці слова.
- Скільки пані планує пробути в місті цього разу? До слова, пані Лорда вже кілька років немає в Райені.
Ед здогадався, що Генрі повернувся заради Ейлуші, але та покинула ці місця досить давно, і слід її затерпався.
— Я знаю. Він лише пішов до тебе, щоб попрощатися перед довгою дорогою.
— Пан уже так скоро йде? Будь ласка, залишіться на вечерю. Ваша кімната все ще чекає вас - ми регулярно прибираємо в ній і нічого не чіпаємо, -- промовив Ед, і у його голосі прозвучала щира надія.
Йому було справді шкода розставати з Генрі так швидко. Старому служителю здавалося, що навіть простий спільний обід став би для нього великою честю і зручною подією.
Генрі обернувся, окинувши поглядом кілька складів за спиною.
— Ви так і не переїхали в них? — запитав він, злегка нахмурившись. — Чому ви все ще перебуваєте в сусідніх приміщеннях? Не дозвольмо, щоб дім був порожній і тому його не варто залишати без діла.
На подвір'ї було три будівлі: акуратний флигель, невеликий будинок, де Генрі колись займався вівтарями, і найбільш вражаючий - просторий дім, який нагадує маленьку виллу.
В останньому царині був бездоганний порядок, але кімнати здавалися неживими: вони не відчували особливого тепла і легкого хаосу, який завжди сплутає людську присутність. Усе всередині застигло в очікуванні господаря, зберігши вигляд багаторічної давності.
« Це особисті покої пана, — з повагою схилив на них Ед. — Фліґель досить простий, наша сім’я не має в ньому місця і ми не відчуваємо тісності.
Він виглядав щиро задоволеним і не виводив ні краплі жадібності. Для людини його кола володіння флигелем з таким широким підвором само по собі було незрівнянною щедрістю долі.
У Райні таких володінь можна було похвалити лише одиниці простих слів. Ед був найщасливішою людиною у світі, оскільки мав міцний дім, свою дружину і здорових дітей.
Генрі на мить задумався, аналізуючи перспективу розширення родини.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu