Генрі в думках зафіксував результат застосування цього закляття. Ефективність була бездоганною. Він активував своє вміння, скоротив дистанцію і « Простірний розкол » перетворив противника на фарш буквально як м'ясо на роздрібну дошку. Весь процес зайняв 0,3 секунди і пожер 30% мани. Правила часу мали неймовірну силу, але й вимагали величезних витрат. Навіть якби він спустошив усю свою резерв, цього вистачило б лише на секунду в дуже обмеженій зоні. Але навіть у бою 0,1 секунди — це вічність, яка може бути достатньою для виконання вироку.
Рене відчув обурення правил, але через нерозуміння природи явища просто поспішав. Коли свідомість намагалася відреагувати, було запізно — холодна сталь боліла тіло і темрява поглинула його.
Після невдачі Генрі остаточно усвідомив справжню силу правил часу і простору. Для тих, хто не володів ними, вони були втіленням жаху.
Магістр - це другий крок майстерності; на цьому рівні все вирішувало кількість підлеглих правил, глибина їх розуміння і ефективність застосування. Для Рене правила простору були майже недосяжні, але про час він не мав жодного уявлення. Після того як він потрапив у « Зон Часу», то лише вловив потік енергії - і цього вистачило для його загибелі.
Будь на його місці противник, який знає штовх у часі, він би миттєво розпізнав коливання і вийшов з радіусу поразки. Щоб захопити велику ділянку і позбавити ворога можливості відступу, потрібно було заклинання вищого порядку, недоступні навіть чарівникам третього рівня. Але при такій порізі в силі саме час став лише інструментом.
Генрі помітив кільце з простору на пальці переможеного Рене і недбало нагнувся, щоб забрати трофей. Але йому довелося зробити рух, як усі присутні, крім Лінса, інстинктивно відкололи назад, охоплені первісним страхом.
Генрі перехопив їх погляди і коротко, майже безшумно посміхнувся. У очах цих людей він, мабуть, виглядав не ліпше від появи безодні — вони більше не вважали його таким.
З цим нічого не можна зробити, бо методи, які він щойно продемонстрував, були надто страхітливими і завелися для людського розуміння.
Будь-який обвивач у такій ситуації неминуче відчує липкий холод страху, а не щиру симпатію, навіть якщо цей лякаючий чужинець мить тому вирвав їх з лап смерті.
Його втручання не зробило їх друзями. Навпаки, авантюристи стискалися від ще більшого трепету, ніж до початку сутички.
Фанатики з Небесного Святого храму викликали в них лють, вони ще не думали про опір — хоч би якими могутніми були ці люди, то все ж таки укладали на собі звичайний образ світу.
Для найманця паща від прямого удару меча або спалахів заклинання — це доля звичної, майже професійної. Але те, що явив Генрі, виклика́ло в них давню і первинну жах перед незнаним.
Рене був магістом Святого храму, що на небі. Все ж він знайшов свою ганебну кончіну від руки Генрі, не встигши навіть усвідомити глибину своєї поразки.
Лінс ледве видужав, намагаючись вгамувати тремтіння і відновити самовладання. Зробивши зусилля, він сказав:
— Пане, вони не...
Він вважав поведінку своїх товаришів нещирою і поспішив виправдатися. Генрі врятував їхнє життя, а вони відповіли лише п’ятитися, наче від неприємного — такого невдячння могло довести до гніву будь - якого сильного майстра.
Генрі лише недбало відмахнувся:
— Нічого страшного. Мені байдуже.
— Дякую за милість, пане.
До цього моменту інші також почали поступово приходити в себе. Їхня реакція була чистим інстинктом — створенням внутрішніх механізмів захисту перед лицем незрозумілого. Тепер, коли перший шок минув, вони усвідомили свою нетактовність.
Генрі, однак, не було до цього справи. Його увагу перемкнулося на практичні завдання. Він підібрав простору обручку Рене і бігло продивився його вміст. Усередині не було нічого цінного: кілька теологічних трактатів у важких палітурках, змінені комплекти хмар і трохи дзвінкою монети. Для нього цей саркаб не був цікавим. По-справжньому значущі артефакти, очевидно, зберігалися в скарбницях самого Небесного Святого храму, і Рена або не мав права виносити їх за межі осель, або покладався виключно на власну силу.
Генрі натиснув пальці і кинув перстень Лінсу:
— Забирай.
— Але це ваша законна здобич, пане, — Лінс рефлекторно виставив руки і намагався повернути річ.
Авантюристи вважали кодекс священним: усі трофеї, зняті з переможених ворогів, були безрозсудними переможцями. Сам факт їхнього спасіння був неймовірною вдачі; претендувати на щось більше означало стягнути гнів могутнього покровителя.
— Бери, говорю. Мені це ні до чого, тільки непотрібне місце займає - відрізав Генрі, який не терпить заперечень тоном.
Лінс не посмів далі і смиренно кивнув:
- Дякую вам, сер!
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu