Її тендітна фігурка була майже невагомою на фоні важких інструментів, але пальці з надзвичайною упевненістю пурхали по струнах і витягували кришталево чисті й чаруючі звуки. Генрі не хотів порушувати гармонію, але в цей момент тягар зовнішнього світу зрушив з його плечей і став місцем рідкісного покою.
Шатія відчула, що його присутність не обернулася, але вона відразу змінила свій настрій. Вона грала для нього, вкладаючи всі свої слова.
Коли останні вібрації струн затихли, дівчина підскочила і, не обвихаючись, кинулася до нього.
- Пане, вам сподобалось? — Вона зазирнула йому в очі, сяючи від радості.
— Дуже, — відповів Генрі. — Долоню тепло її спини і мерзенне дихання.
— Пан уже на Плане Ельфов? — Поцілувавшись, вона запитала Шатія.
Генрі повільно кивнув, підтверджуючи її здогадку.
— Да. Вибач, що змусив тебе чекати і так довго не відвідував.
« Нічого, пане », — похитала головою і в її голосі не було ні тіні образи. Ви ж трудитесь і втомлюєтеся набагато більше, ніж я.
Генрі злегка посміхнувся, оцінюючи її розуміння. Рухом фокусника він витяг Насіння світового Дерева і простягнув його на долоні.
- Ти знаєш, що це?
— Це... — Шатія завмерла, дивлячись на невзорачний з виду об'єкт. Вона ніколи не бачила нічого подібного раніше, але по її тілу пройшла видима тремтіння знань. - Таке знайоме відчуття... Воно здається мені дуже близьким, майже рідним.
— Це Насіння світового Дерева, — сказав Генрі.
— Насіння світового Древу? — Шатія ахнула, і в її очах відбивалось миттєве розуміння. — Тепер ясно, чому я так відреагувала на нього. Але пан, як вам вдалося його отримати?
Генрі коротко виклав події, які відбулися в Аномальній Долини. У його розповіді обличчя дівчини затьмарювалось сумом — горем про співплемінників і гнучкого Дерева було для неї майже фізичним болем. Однак вона не була проти того, щоб звинувачувати її в тому, що на війні часто панує невблаганний дух.
що ти знаєш про таке насіння? — запитав Генрі, повертаючись до справи.
— Я чула від старійшин клану тільки легенди, — відповіла вона. — Казали, що у Світового Дерева бувають зерна, але я вперше його бачу. Старі люди навчали нас, що мирове дерево ніколи не помирає остаточно. Навіть коли воно з’явиться і повернеться до пороху, настане день відновлення знову.
Генрі поставив ще кілька запитань, які спонукували його вияснити подробиці. Але Шатія не мала достатньо знань, щоб у своєму клані була лише юна дівчина, яка далеко від кола таємної таємниці.
Тим не менш, з цих шматків в голові Генрі почала вибудовуватися струнка логіка. Гіпотеза про безсмертя Дреєра засвідчилася фактами з минулого: пересадка світового Дерева постійно закінчувалася крахом. Дерева гинули, незважаючи на найкращі добриво і магічну підтримку. Дослідники вважали, що це самогубство - відмова рости на чужому ґрунті під іншим небом.
Тепер, поєднавши це з накладкою з Аномальній Долини, Генрі розвинув теорію. Опинившись у чужому середовищі Плану Чарівників, світове Древео розпізнало ворожість світу і запустив механізм інстинктивного самозбереження через загибель. Помираючи, воно зосереджувалося на насінині, яка переховувалась у складах простору Аномальної Долини.
Коли королівська родина ельфів прибула на розвідку, дерево ще боролося за життя і насіння не існувало. Пізніше, коли життєвий цикл закінчився остаточним в’язницею, артефакт виявився. Кров ельфійської знаті, добута Генрі, спрацювала як резонанс, встановивши зв'язок із насінням і витягнувши його з небуття.
Раніше він вважав, що ельфи самі вміють використовувати насіння для колонізації нових земель. Але тепер зрозумів помилку. Ельфи були заложниками Дрея. Вони лише йшли за ним, процвітаючи там, де воно вирішить пустити коріння. Якби вони мали владу над насінням, то самі вибирали б місця для життя. Однак сам великий Дрейо вирішував свій шлях.
Без унікальної майстерності Жаби в маніпуляціях з просторовими правилами, це насіння залишилося б назавжди поховане у міжсвітній сфері. За природних умов воно проросло б десятиліттями, перш ніж зміцніє. Генрі захопив цей скарб лише завдяки надзвичайній стегні обставин і холодному розрахунку.
— Шатія, — лагідно доторкнувся до її плечей.
Вона з радістю викинула голову, і її очі на мить сяяли захопленням, але відразу погасли через дим смутку.
- Що сталося? Ти не рада повернення? - Нахмурився він.
Шатія опустила голову, розглядаючи свої босиі ноги.
- Якщо я повернуся у свій світ... Значить, пан піде?
— Так, — відповів Генрі. - Якщо не відбудеться нічого непередбаченого, як тільки я доставлю тебе до Матінського Мірового Дерева, мені доведеться на час залишити тебе.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu