— Рейс, принеси, будь ласка, поні, — покликав він негромко і повернув голову в бік будинку.
Дівчина, хоч і кинула на нього спантеличений погляд, сперечатися не стала. Через хвилину вона вийшла на ґанку і простягнула йому вувесистий, рівно обрубаний шматок дерева.
— Навіщо тобі це раптом потрібно? — Поцікавилася вона, затримуючись поруч.
Генрі дозволив своїй легкій, ледь помітній усмішку охолонути: « Я створюю новий заклинання.
Очевидно, це було зроблено з того, що на замовлення заготовлювали дрова. Генрі обережно поклав дерево на землю, відступив на кілька кроків і коротко мисним імпульсом розбудив сплячу модель. Мана був дуже потужний, але контрольований потік хлинув у магічний контур і фокусувався на цілі.
— Завершено, — сказав він.
Рейс розгубилась, переходячи погляд з нього на дерев'яну дошки:
— И... Що саме сталося?
Полонене нерухомо застигло на землі, зберігши свій оригінальний вигляд. Ні спалахів, ні гуркіту, ані видимих пошкоджень.
Генрі лише посміхнувся. Він підійшов до мети і ледь торкнувся деревини кінчиком пальця. У той же момент верхня частина поля плавно зісковзнула в сторону, обнажена ідеально рівний, дзеркальний зріз. Дерево розпалося на дві частини, наче розрізані невидимим лазерним променем.
Оглянувши поверхню зріза, Генрі помітив її неприродну гладенькість - навіть найкращий майстер-мечник із остреленим клинком не зміг би досягти такої точності. Руйнівна сила « Простірного розвіювання» ігнорувала саме поняття міцності: перед розривом тканини реальності будь-яка матерія була безсила.
На мить йому стало навіть смішно — мабуть, він став першим магом в історії, який застосував таке складне мистецтво для колки дров, як стріляють з важкої балісти по горобчику. І це сталося лише тому, що вектор сили був спрямований на об'єкт без впливу оточення. Але Генрі знав, що коли б на місці дерева була людська шия, то голова відокремилась би так само безшумно і невідворотно.
У той час, коли вони активізують правила, ніщо не може зупинити цей удар, якщо противник не впорається з силами того самого порядку. Ні загартована сталева зброя, ні магічні щити - все це перетворюється на порох перед обличчям просторового розлому.
Генрі прикрив очі, аналізуючи внутрішні відчуття і показники чіпа. Дістанція ураження досягла п’ятисот метрів, і вдвічі перевищувала теоретичну межу у сто кроків.
Причина тріумфу була ясна: завдяки "Міровій Піч" він вже інтегрував базове правило простору у своє природне відчуття, піднявши рівень майстерності до небачених висот.
Не останню роль відіграла і вроджена близькість до цієї стихії, дарована здатністю « Двух Білого Оленя".
Ще добу кропіткої праці потрібно було стабілізувати моделі « Стіни Простір".
Знову ж таки, вийшовши на подвір’я, Генрі поставив перед собою невидимий бар’єр завширшки 21 і заввишки 30 метрів. На перший погляд повітря перед ним залишалося прозорим, але варто було зробити крок вперед, як реальність змінилася. Його ноги рухалися, він міг навіть перейти на біг, але відстань до паркану не скорочувалась ні на дюйм. Простір навколо нього було спотворено, створюючи ідеальну ілюзію руху без найменшого просування у фізичному світі.
Це і була суть "Стини простору": невід'ємна, але абсолютно непрохідна перешкода. Ворог міг бачити ціль прямо перед собою, на відстані видовженої руки, але вона залишалася для нього настільки ж недосяжною, як далекий небосвод.
Генрі активував « ДУХ Білого Оленя" і, відчувши знайоме поколювання, легко пройшов через бар'єр. Слідом він намагався застосувати "Віслюк", але телепортація закрилася, залишивши його на місці.
Мислений аналіз швидко підказав відповідь: « Спалах» переміщала тіло в межах поточного метраки простору, яку « Стена » успішно золювала.
Тоді як сила Білого Оленя діяла на рівні звивистих правил світу, просто ігноруючи будь-які штучні зашари.
Тож, коли Генрі почав працювати з базовою механікою, він перейшов до нескінченних експериментів. Він відтаював зв’язки і варіанти застосування, розуміючи, що в реальному бою простого знання структури недостатньо. Майстерство народжується з практики, і тільки бездоганний контроль відділяє перемогу від поразки.
Через кілька днів наполегливих тренувань він навчився керувати заклинаннями з ювелірною витонченістю. « Глибока Синієва» постійно коректувала його дії, забезпечуючи точність до сотих частки просторових одиниць.
- Пане Генрі, ви вдома?
Голос біля воріт змусив його перервати наступну сесію. Оправивши одяг, Генрі відчинив двері й побачив чоловіка в довгій мантії, яка розшитувала сріблом. Обличчя було знайомим, бо він часто мілився в ратуші Срібного Місяця.
- Доброго дня, пане Генрі. Моє ім'я Понт, я представляю відділ тилового забезпечення, - гість ввічливо вклонився. — Ваша заявка була розглянута і схвалена. Я прибув особисто, щоб доставити Песок Часу.
Понт обережно витягнув з складок мантії елегантний пісковий годинник, всередині якого повільно ширяла єдина золота піщинка.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu