— Що ж, нарешті покінчили з цим - посміхнувся Пріс. - Завтра я дам звіт найвищих вказівок, так що з отриманням твого Ордена Почотира першого рівня проблем не виникне. Коли прийде схвалення, то напевно буде встановлено святкову вечерю, де ти станеш головним героєм вечора.
Генрі не дуже цікавився такими перспективами, бо прагнув лише повернутися в дім.
— Більше справ немає? Тоді я піду і відрізав.
— У тебе справ немає - йди, а мені ще доведеться гора роботи, — посміхнувся Пріс.
***
Після того як Генрі залишив мерію, найняв карету і вирушив на вулицю короля. Коли він опинився у Плані Волшебників, то негайно зв’язався з Рейс і Давидом. Він наказав їм бути обережними й не залишати міста без потреби — на випадок провокації Клана Тейлора.
Але поки що не було відкритого протистояння, то увагу ворогів прикувала до пошуків світового Скіпетра. Крім того, звістка про загибель Меделя так і не знеохочувалась - він все ще читався зниклим безвісти, а клан продовжував вислати загони в План демонів.
Знайти людину в цілому, було нелегко, тож невдовзі результати не мусили чекати.
У Генрі був необхідний буферний період: малоймовірно, що клан Тейлор швидко розтане цей клубок проблем.
У той час як загроза з боку Франца, чарівник третього рівня, була серйознішою — майже не існувало проти такого ворога захисту.
Генрі міг просто уникати виходу за межі Срібного Місякового міста, усвідомлюючи, що навіть після переходу на другий рівень обережно слід залишатися його головним союзником.
Коли карета зупинилася, Генрі розлігся з кучером і підійшов до відомих воріт.
Райс чекала на нього тепло, знаючи про день повернення. Стояло йому відчинити калітку, як почулись квапливі кроки: вона відчинив двері, і при вигляді його обличчя осяяла усмішка.
Рейс, одягнена в коротеньку спідницю і чорні колготки з міцними облямівками ніг та темними смугами ніжної шкіри стегон, кинулась до нього. У повітрі звисало гаряче дихання. Генрі вдивлявся у її великі, блискучі очі і манючі губи ... Розлука лише розпалила пристрасть, і ніч пройшла без сну.
...
Через п’ятнадцять днів Генрі, одягнений в суворий аристократичний костюм, замер, поки Рейс, чиє вечірнє плаття приковувало погляд, ретельно поправляла йому комір. Сьогодні їх чекав урочистий банкет з нагоди вручення Ордена Почоти першого рівня.
Не кожен міг отримати таку нагороду, окрім десяти тисяч очок вкладу, мусив мати величезний потенціал і досягти стратегічного успіху.
Для чарівника кристалізації таке визнання було безпрецедентним.
Банкет проходив у стінах ресторану Авіла. Окрім місцевого срібного Місякового міста, на прийомі були високопоставлені особи з інших регіонів, у тому числі Ірина — чарівник другого рівня в місті Крістал. В плаття з глибоким V-подібним вирізом вона невимушено пурхала від одного гостя до іншого. Помітивши Генрі, вона граціозно попрямувала до нього і змерзла поглядом Рейс, що тримав його під руку.
- Нарешті ми знову зустрілися, красунчику. Чому ж ти не прийшов, коли я минулого разу кликала тебе на обід? Чи ти так злякався моїх виправдань, що вирішив, ніби я тебе з'їла?
Генрі відчув, як від Рейс повіяв ледь уловим холодком вбивствного наміру, і поспішив відповісти:
— Я був дуже зайнятий справами, а також підготовка до операції Колібель не залишала жодної вільної хвилини.
— А тепер, значить, час минув? — Проігнорувавши напружену реакцію Рейс, побувала Ірина.
Генрі негативно хитнув головою, кинувши швидкий погляд на подругу.
- Попереду ще багато роботи. Боюся, час на відпочинок майже не залишиться.
Рейс, до цього моменту напружена, пом’якшила вираз обличчя і ледь помітно притиснулася до його руки. Вона переклала погляд на Ірину, потім на себе, гостро відчуваючи власне відставання у розвитку і ненавмисно піддаючись емоціям, стиснула долоню Генрі ще сильніше.
Ірина ж, проглянувши за цією сценою, посміхнулась.
— Ладно, поняла натяк, — насміливо кинула. — Тобі незручно розмовляти з дружиною, я розумію. З'ясуємося пізніше, таємно ... Я чекатиму.
Вона граційно усунулась, побіжаючи стегнами і віддаючи Генрі багатозначній усмішкою.
— Я не буду з нею зв’язуватися, можеш не хвилюватися, — поспішно промовив Генрі.
Рейс лише коротко знизила плечима.
— Нічого, старший брат. Я зрозумію, навіть якщо ти дозволиш зв'язатися.
Генрі не міг стриматися від усмішки. Рейс беззастережно приймала Шатію та Асуну, але до Ірини ставилися з ворожою ворожості. Незважаючи на свій аналітичний склад розуму, Генрі не міг розгадати природу цієї неприємності.
Незабаром банкет офіційно розпочався. Як центральна постать тріумфу, Генрі вийшов в центр залу і миттєво прикувавши до себе сотні поглядів.
Потім настав виснажливий ритуал: чергова усмішка, нескінченні вітання, пусті світські розмови і спроби зав’язати стосунки з представниками різних фракцій.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu