Відповідь лежала на поверхні. Генрі дійшов висновку, що Кошмар є санітарною функцією в самій реальності. Інструмент для точкової ліквідації небезпечних елементів в ізоляції, один на один. Ніякої статистичній закономірності не було, тому що це була не сліпа ймовірність, а пряма реакція Волі Світу.
Чим більше демонічна цитувала свого зросту, тим сильнішою вона була в структурі плану, неминуче активуючи триггер який спускав з ланцюга Кошмара.
Кошмар нагадував механізм самозахисту та очищення світу, який мав відтяти будь - які нестабідні фактори.
Оскільки Генрі прибув з іншого плану, його швидке просування до рангу майстра-екзорциста активувало цей протокол. Але він був щасливий, бо не міг стримати свого захоплення перед Кошмаром. Навіть без чорної плівки він міг би справитись з ним, навіть якщо б це коштувало йому великих зусиль.
Без справжньої сили, покладаючись тільки на залишки демонської ци, ворог майже не міг перемогти. Чорна плівка, яка нейтралізувала смертоносне проміння, стала останнім аргументом Кошмару, до якого той був змушений вдатися.
Без неї Генрі просто не протримався б достатньо довго, щоб довести бій до цієї стадії: сила, швидкість та інші показники Кошмара неодноразово переважали можливості звичайного екзоратциста і майстра-екзорціста теж.
Генрі з захопленням задумався над можливими механізмами збору врожаю « Уолі світу»: індійський сад вирощується сильним лише для того, щоб Кошмар знищив його, повернувши нагромаджену демонічні ци в цикл між небом і землею.
Його не залишало одне питання: чи загальна кількість енергії фіксована, чи вона постійно зростає? Якщо воно незмінне, поява "супер-індівида" неминуче обезкровить інших, стискуючи переважна частина ци в одному джерелі.
Це означало б наступ Епохи падіння закону. Лише після падіння такого гіганта і повернення його сил у світ інші могли б відновити потенціал для росту.
А якщо кількість демонічної ци росте, то де її джерело? Це глибоко непокоїло Генрі.
Хоча він ще не зустрічав по-справжньому могутніх осіб у цьому світі, Генрі підозрював, що їхній рівень може бути ляканим. Світ, мабуть, був середнім, але не найвищим.
Однак приховані небезпеки явно переважали сподівання.
Якщо План Чарівників справді пробив просторовий прохід, чи слід експедиційному загону вторгатися сюди - велике питання.
Зовнішній План Чарівників вже давно втратив колишню велич шестикільцевої високої вежі; найсильніші в Землях Свитання, 4 рівні, були б абсолютно безпорадними проти істот 5 або 6 рівня.
Експедиційний загін, який прямував на ці землі, не став би діяти сліпо і обмежувався розводом.
Можливо, саме тому про небесних демонів і досі ніхто не знав.
Генрі дивився на сніг беззвучно падаючий за вікном, розуміючи, що пошук чарівників експедиційного підрозділа вимагатиме великих зусиль. Вони вміли ховатися, а за таких суворих обставин їх було майже неможливо виявити. У каміні все ще танцювали язики полум'я; Генрі підійшов ближче, підкинув дров, потім опустився на ліжко і знову занурився в медитацію, закривши очі.
***
У горах текло непомітно: три місяці зими пролетіли дуже швидко. Уранці Генрі вийшов з дому.
Сніг усе ще сріблявся на схилах, але пронизуючий вітер відчутно ослаб. Ще місяць — і прийде весна, їм з Джимом час збиратися у зворотній шлях. Протягом минулих місяців нічого важливого не сталося.
Вони з Джимом і кількома солдатами охороняли гори, але не знайшли слідів позаземних духовних демонів. Сніжні заноси блокували шляхи, демони проникли у воду і зима пройшла в неспокійний спокій.
На подвір’ї охоронці гір закінчували спорядження для наступного обходу. Патрулювання і перевірка підозрілих ділянок були частиною їхніх щоденних обов’язків.
Генрі часто супроводжував їх, уважно оглядаючи кожний куточок землі, але не виявив доказів.
На периферії хребта Альстера не було зовсім. Цього разу він не планував заглиблюватися глибше, а в цьому просто не було сенсу. Через кілька днів він збирався повернутися в Емі.
Генрі витяг з піхви довгий меч, який розмив на подвір’ї. Бійці, які готувалися до виходу, займалися його шанобливими поглядами і тоді забрали провізію та почали спускатися вниз по схилу в бік гірського прохода. Джим ще спав, і зимові холоди змушували його підніматися з ліжка дуже важко.
Минуло близько півгодини. Генрі прибрав клинок у ножні, як раптом вловив ледь спіраль. Вони доносилися з серця хребту Альстер і швидко наросли.
Генрі вкинув голову і крикнув:
— Все на ноги, тривога!
Бійці з сусідніх будинків викидали назовні. Джим, який витримався через сон, вийшов слідом, намагаючись зрозуміти те, що відбувається.
- Що сталося? — запитав він, прислухаючись до тиші. Він не чув гострого рахунку нічого.
Генрі, не зводячи очей із вершин хребта, відповів глухо:
- Щось велике зараз вийде з гір. Відступаємо, негайно.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu