- Цього разу ти не зможеш активувати Перстень телепортації і втекти. Я тебе вб'ю, — сказав Генрі. Його голос був несхвальним, наче він читав вирок.
Його силает змазався в просторі. У наступну мить Генрі з'явився за спиною Меделя, нанося новий удар. Мага знову відкинуло, як ганчірка.
Незважаючи на відсутність ран, ситуація стала критичною: після третього потрапляння магічний захист пішла тріщинами і з ніжним дзвіном осипалася іскринками.
Обличчя Меделя поблело. Виховате в тепличних умовах клана, де будь - яка загроза була усунена ще до того, як він дізнався про неї, маг вперше зіткнувся з справжнім втіленням смерті. Перед лицем Генрі він остаточно втратив самовладання.
Тремтячими руками Медель вихопив з просторового кільця золотий хрест і зі криком відчаю кинув його в противника. Фігура Генрі знову зникла, і артефакт встромився у дерн.
« Чи це мерехтіння? Ні, занадто швидко, надто чисто...»
Думка обійшлася на півслове, коли відчуття неминучої загибелі накрило Меделя з головою. Зазвичай заклинання вимагало часу на структурування мани та активацію моделі, але рух Генрі був іншим — текучі, природній і позбавлений найменших затримки.
Бум!
Важкий кулак Генрі вже йшов по траєкторії до скрині мага, коли між ними раптово виріс один з покликаних лицарів. Удар прийшов до грудної пластини захисника.
Прочня сталь з’являлася наче пергамент, і величезний велетень безсило вирвав спис. Генрі бив на поразку, кладучи в кожний рух всю силу свого розогенного організму. Його шкіра була вкрита блакитними розрядами електрики — « Мітка Крові» стала на повну силу.
Поглинання есенції крові Білого Олена принесло свої плоди, і Генрі розвинув вроджене народження законів простору.
У його тілі, подібно до тончайного нерва, пульсувала нитка цієї первісної сили. Крім того, кров Прародителя бога грому наповнила м’язи несамовитої енергії.
Хоча цей зв’язок був ще майже непомітним, він дав поштовх силі, швидкості та загальній витривалості організму.
Запрошений лицар, очевидно, служив Меделю живим щитом. У критичні мить він зіткнувся з повітря прямо перед своїм паном, приймаючи на себе фатальний удар.
У війні зі скелетами цей доспішний фантом влаштував би криваве жниво, але він виявився безсилим, наче солом’яне чучело. Вивержений напад — і лицар, не витримавши жахливого тиску — просто розвіявся сірим прахом.
Коли Генрі побачив, як тане магічна завіса, він почав задумуватись.
— Виявляється, це лише проекція. Справді, правдиве тіло має дійсну силу.
Магія заклику була дуалістичною за своєю природою: або чаклун виривав із власного плану сама істота, або створив його ефірний сліпок. Якщо оригінал був занадто сильним для поточного каналу зв’язку, світ пропускав лише проект — безпілотну копію, яка мала тільки жалюгідну тінь правдивої величі.
Генрі розплився з перешкодою і вловив незначні коливання у манах та миттєво змістився.
У ту ж мить в землю, де він стояв кілька секунд тому, з гулом зачепилось важкий спис — на полі бою з’явився новий вартовий.
Небо розкололося, і сліпучий зигзаг блискавки обрушився на Генрі. Електричний розряд з тріском розбився про мерехту сферу Абсолютної захисту, не залишивши на тілі мага жодного сліду. Поглянувши на Меделя, Генрі холодно посміхнувся. Чіп підтверджував розрахунки: навіть пряме влучення небесного гніву не могло б пробити його нинішньої оболонки.
Очевидно, що медель був адптом школи Гріма — він впав у руки палахкотів іншого клана, його магічні канали стали б джерелом нескінченних мук. Підкорившись ментальному наказу хазяїна, лицар-проекція кинувся в атаку, у той час як сам чарівник поспішив до захисного периметру. Медель сподівався, що за стінами формування він знайде хоча б тимчасову перепочинку.
Генрі не збирався затягувати цю агонію. Він обнажив довгий меч, вивірений рухом відсік голову примарного воїна. Кров не бризнула з рани, а всередині доспеха зіяла лише бездонна і холодна порожнеча.
Він знову маніпулюючи простором, скоротив дистанцію і в одну мить наздогнався втікача. Медель у розпачі обернувся, вкидаючи руки для останнього заклинання, і пірнув у переслідувача гудливий куля блискавки. Генрі просто « підігнув» крізь реальність, зникаючи в складці простору і з'являючись до чарівника.
Світ для Меделя на мить завмер. Зрозумівши, що ворог випарувався, він почав повільно розвертати корпус, але раптом відчув дивну легкість — його свідомість швидко змила вгору.
Останнє, що він побачив перед тим, як остаточно зануритися в небуття, було власне обезголовлене тіло, яке ще продовжило по інерції робити крок вперед. Генрі прорахував вектор руху і удар в ту секунду, коли чарівник сам підставив шию під лезо.
За володіння правилами простору бойовий потенціал Генрі перейшов на сходи, недоступні магам кристалізації рівня Меделя.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu