Більш того, той звір не просто залишив трофей, а звернувся до зброї демонізації, яка сама визнавала його господарем. Вантаж вдячності дав Едові на плечі, бо вважав, що заборгував Генрі надто багато, щоб це можна було просто забути.
Сам же Генрі не надав цим доспіхам великої ваги. Він уже мав броню Сили Титана, на якій цінність демонічного артефакталу була мізерною. Він цікавився тільки науковими дослідженнями, і раніше не бачив, щоб природу демона після смерті мимовільно трансформувалася в елементи спорядження.
Генрі, озираючись назад у профіль супутника, зазначив, що Ед усе чіткіше набуває риси Дітової Плану — істоти, які керують нами.
Він на мить задумався: якби не його втручання, події розвивалися б за класичним сценарієм. Адар все одно був би на грані загибелі, і Ед, ватажкий довгом, неминуче почав би розслідування.
Коли він зіткнеться з чорною горилою, то промине гірську битву, де Чорний меч рано чи пізно сховає вроджене захист звіра. У результаті Ед все одно отримав би цю зброю, пройшовши через страждання і межі своїх можливостей.
Поява Генрі тільки зробило цей шлях прямим і безпечним, не змінюючи кінцевої точки. Без нього Ед, мабуть, навіть став би сильнішим і вдосконалював демонську енергію у повному об’ємі.
У минулому Генрі не мав часу на такі роздуми. Але тепер, коли він розуміє фундаментальні принципи Всесвіту та поняття обрання, то мимовільно почав брати до уваги ці фактори в своїх розрахунках. Майбутнє Еда під сидінням світової волі обіцяло бути швидким і успішним.
Генрі зловив погляд хлопця і злегка підйняв кутки губ.
— Не бери в голову. Ці обладунки для мене - лише непотрібна штука. Поміряй їх краще, я хочу поглянути на них у справі.
Ед коротко кивнув і дав розумний наказ. У той же момент по його тілу повзли тіні, матеріалізуючись в пластини вугільно-черевої броні.
Це не був важкий панцир; обладунки закривали тільки вразливі зони, залишаючи голову відкритою. І все ж для Еда це надбання було схоже на божественний дар. Його агресивний, що зберігає на межі ризик стиль бою тепер знайшов необхідний фундамент безпеки.
— Дуже погано, — з похвалою кивнув Генрі. - Сидять як вилити.
Він не почав багато чого навчати, навіть якщо це було важко зрозуміти. Доля людини, яка відзначена світом, подібна до річки: їй достатньо просто плисти в одному напрямку. Важке втручання могло тільки порушити цей природний потік.
Хоча Генрі офіційно не визнавав себе наставником, він у глибині душі вважав Еда своїм учнем і щиро прагнув зберегти цей імпульс.
Генрі недбало клацнув пальцем по нагрудній пластині. Глухий звук підтвердив догадку: міцність цієї зброї поки не поступалася природній шкурі горили. Можливо, параметри артефакту були жорстко прив’язані до поточного рівня власника — у міру того як Ед буде нарощувати силу, броня еволюціонуватиме разом з ним.
— А як же дядько Андар?. — Несподівано перервав тишу Ед.
Генрі переглянув погляд на гребінь гірського хребта, який зачерпнув попереду.
— Він повинен бути там, за підйомом.
Вже давно було передано беземоційний звіт про те, що Андара залишилася лише головою.
Коли вони перевалили через хребет і знайшли залишки, Ед не проколов ані слова.
Він вибрав тихе, приховане від вітрів місце і почав мерзенно копати землю. Міста Опалих Лістіїв суворо не заходили до брами, бо тих, хто впав на місце поселення, ніхто з них не вводив у ворота. Їх зраджували землі там, де була смерть, і залишали на картах пам’яті тільки для того, щоб нащадки могли повернутися й віддати належну пошану.
Коли свіжий пагорб був остаточно розірваний, Генрі порушив затягнений мовчання.
- На цьому все. Справа закінчена, мені пора продовжувати шлях. Повертайся в містечко.
— Вчителю... « У голосі Еда з’являлася лють, бо він не міг стримати цього чоловіка.
— Старайся, хлопче, — посміхнувся Генрі. - Упевнений, що наступного разу ти мене здивуєш своєю силою.
Ед просто кивнув мовчки, стискаючи кулаки. У ньому розгорілося щось нове, майже нестримне бажання стати сильнішим. Йому здавалося, що він має достатньо сили і що Андар залишиться живим. Його маленький мир ніколи б не порушився.
Генри закрокував по тракту в сторону Зеленого поля. Він відчував спиною пристойний, важкий погляд Еда, який не відірвався від нього до тих пір, поки постать мага не приховалася за черговим поворотом. Генрі не заохочував юнака покинути рідні краї.
У цьому не було потреби. Такі люди, як Ед, не засиджуються на місці — світ сам виштовхне його на велику дорогу, коли настане час.
Запилений тракт Генрі систематично відновлював послідовність подій. Ні скажена горила, ні її дивне перетворення не були ядром проблеми. Його розум раз за разом повертався до опалого рану на спині дикої звірини — характерного сліду магічних опіків, який підозріло нагадував вплив « вогню ».
Сама по собі рана могла бути справою рук місцевого еккорциста, але Генрі чітко вловлював у ній щось інше. Тонкий, ледь помітний фон остаткової мани.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu