На вершині пагорба з’явився гігант у темних спарах. Генрі замер на самій верхівці, скануючи простір звуковими сенсорами « Голубої Синеви». Довкола є лише рідкісні, перелякані чарівники, але Білий Олень не вимальовувався.
"Хм?"
Система миттєво зреагувала на аномалію: за пагорбом, біля підніжжя, спалахнула м’яке біле сяйво. Білий Олен, оточений оріолом світла, спокійно шукав свіжу траву і час від часу кидався обабіч.
Зафіксувавши ціль, Генрі зірвався з дерева. Кілька спалахів блискавки, і він вже на схилі пагорба. Олень, раптово відчувши чужу присутність, смикнув вухом і обернувся, але Генрі вже виник прямо перед ним.
Він викинув руку, цілуючись точно в шию звіра. Здавалося, що хватка була бездоганною, але пальці пройшли через порожнечу, не зустрівши опору.
« Ілюзія? Ні, це неможливо" - Генрі нахмурився, аналізуючи ситуацію.
Зляканий Оленю видав тихий, жалівний схліпець, здійснив неймовірний стрибок і зник. Датчики « Блакитно- Синеви» зафіксували його поява у восьмистах метрах звідси. Замість того щоб знову нападати, Генрі перейшов у режим переслідування і ретельно приховувався.
Він був упевнений, що це не ілюзія. Прим’ята трава підтверджувала наявність у Оленя фізичного тіла.
Але якась Сила Правила робила його майже невловимим.
Незалежно від того, чи це вроджене вміння або захист самої Волі Міра, потрібно було з’ясувати. Генрі вирішив не поспішати, щоб побачити закономірність поведінки звіра: груба сила тут була безсилою.
...
У той час як в лісі розгортаються « Операція Колібель», глибоко у центральній частині міста, в вузькому і непримітному переулці, люлькував Старий магазинчик над яким висіла повозка: « Ковзниця Аланіс». Незважаючи на просту назву, цей заклад був відомий у багатьох колах як майстерня з виготовлення рідкісних магічних артефакцій.
Власник майстерні, старий майстер Аланіс, мав незвичну біографію. До двадцяти років він був звичайним ковалем, який не мав нічого спільного з магією. Тільки пізніше у ньому відкрився великий потенціал, і він почав шлях чарівника.
Однак час був відсутній. При спробі піднятися до рівня Офіціального чарівника він мусив зловжити Зельєм Аманда.
Життя майже вичерпалося, і це означало вірну смерть. Аланіс вижив, але ціна була високою: нагромаджені токсини залишили в організмі незгладимий слід. Коли він досяг рівня Кристалізації, то повністю вперся у стелю своїх здібностей.
Аланіс знайшов розраду в ремісі і присвятив себе створенню магічних речей. Талант повністю довів, що через багато років він став неперевершеним майстром своєї праці.
Він відкрив цю майстерню, назвавши її Кузницею на згадку про кузени роки. Незважаючи на глухому місці та обшарпані стіни, ніхто не міг нехтувати цим місцем. Аланіс працював лише за рекомендацією, ретельно вибираючи клієнтів.
Роки брали своє: Аланіс постарів і відчував, що його час закінчується. Недавно він закінчив велике замовлення для експедиційного загону — партію Колец телепортації. Загорнувши роботу, він з легкою посмішкою сказав:
- Це останні речі, що вийшли з моїх рук. Я занадто старий, час відпочити.
Він відмовився від платні, заборонивши перекладати магічні камені на свій рахунок.
Зараз Аланіс напівлежав в темній кімнаті, зручно з'явився у старому кріслі-качалці. Воно мерехтіло, поки він, занурившись в передсмертну дріму, ледве чутно бурмотів:
— Велике Божество, я виконав свій останній обов’язок. Пора стати перед тобою...
Генрі вже вісім днів переслідував Білого Оленя. За цей час до полювання прилучилося ще кілька чарівників.
Проте, побачивши сильну статуру Генрі і відчуваючи тиск з боку нього, вони вирішили триматися на значній відстані.
Переслідувачі швидко зрозуміли, що Генрі володіє незрозумілим трохи і безпомилково визначає розташування здобичі. Раніше зимка Білого Оленя перетворилася на виснажливе ворожіння, але тепер завдання прояснилося: достатньо було йти за Генрі.
Його масивна, пристойна фігурка була набагато надійнішою за невловиму звірину.
Генрі таке сусідство відверто дратувало. Чужаки буквально сіли йому на хвіст, і протиставити цьому він нічого не міг. Вони не виявляли явної агресії, а отже, вагомих причин для превентивного удару не існувало; не в правилах Генрі було наживати ворогів без необхідності. Крім того, їх набрало щонайменше дюжини; об’єднання цих груп стало б смертельною загрозою.
Поки Білий Олень залишався на волі, його не можна було відпустити. Ті, хто йде слідом за чарівниками впівголоса обговорювали тактику поїмки, але жодна з їхніх ідей не мала успіху.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu