— Я працюю на межі потужності свого організму! — Він сказав, що відчуває, як чіп фіксує критичний ріст температури м’язів.
Коли спалахнула гарячка, Ірина несподівано з’явилася перед обличчям і почала загальмовувати.
- З таким темпом ми дістанемося до місця тільки до заходу сонця.
Генрі не сперечався. Його біг, заснований на механізації м’язів, не міг змагатися з високорівним магічним польотом. Ірина на мить замислилась, скуштувавши губу, після чого винесла вердикт:
- Знімай трансформацію. Я понесу тебе сама.
Це був раціональний, хоч і б'є по самолюбству варіант. Його подорож за добу скоротилася до години. Генрі відмінив закляття без зайвих слів.
У наступну секунду світ навколо нього перетворився на хаос з вогню і вітру. Коли свідомість адаптувалася до шаленої швидкості, він виявив, що його голова притиснута до чогось м'якого і теплого. Ірина несла його на руках, наче пушинку, а ландшафт внизу зливається в однорідну сірку.
— Погоди... Я так і не одягнувся, — видав він шкіру смаженою її магічного щита.
Ірина лише міцніше притиснула його голову до грудей, не зменшуючи ходу.
— Колом порожньо, парень. Тут немає нікого, крім монстрів, а їм плювати на твій сторон. Не відволікайся і не стежай за орієнтирами. Вкажи дорогу.
Генрі вирішив не чинити опору. Озирнення було... Особливим, але функціональним. Відкинувши сором’язливість, він повністю зосередився на аналізі місцевості, що проходить повз нього. На такій швидкості навіть мікроскопічна помилка в навігації могла завести їх на милі. Через дві години безперервного польоту він подав голос:
— Увага. Ми відмовилися. Забирай на тридцять градусів ліворуч.
Ірина покинула короткий погляд у вказаному напрямку і зловила хижака.
— Вижу. Я вже відчуваю запах цієї гнили.
Ірина, яка була чарівником другого рівня, помітила міжпланарну тріщину навколо подібних розривів простору завжди вібрала саму тканину реальності. Маючи гострим сприйняттям, вона уловила ці коливання здалека, після чого, не втрачаючи ні секунди, підхопила Генрі і рваннула вперед, чергаючи в небі вогняно-червоний розрис з яскравим остатковим слідом.
Генрі, намагаючись абстрагувати від дискомфорту вимушеної близькості, зосередив увагу на манері польоту Ірини. Його генетичний чіп працював на межі, намагаючись дешифрувати принципи заклинання.
Можливо, це була магія другого рівня, що базується на глибокому порозумінні фундаментальних правил.
За візуальними ефектами, Ірина спеціалувалася на стихіях вогню і її заклинання насправді наближало її тіло до стану елемента, що й забезпечувало таку неймовірну швидкість.
Генрі випадково відчув заздрість укол: магія, яка ґрунтується на свідомих правилах, перевищувала примітивні заклинання першого рівня - це були принципово різні ваги.
Він вже повернув голову, намагаючись розглянути джерело викривлень, але Ірина рішучо притиснула його до себе, перекриваючи огляд і ледь не позбавив можливості дихати.
— Не смикайся, — кинула вона вологим тоном.
Поблизу свистів повітря, що розрізується на високій швидкості, і лише чудова фізична закочка дозволила Генрі не простудитися в такому вигляді.
— Прибули.
З цими словами вони різко пішли на зниження. Як тільки підошви торкнулися землі, Генрі швидко виймав з простору перстень мантію і накинувся її - незважаючи на пустельність місцевості, звичка до елементарних пристойних особливостей взяла верх.
Ірина, нахмурившись, вивчала чорний вихрів і саму голову пульсуючу тріщину. Генрі приєднався до нього.
У порівнянні з моментом його відходу, розлом значно піднявся у розмірах і процес розширення продовжувався із страхітливою незворотністю. Це був поганий знак: механізм самовідновлення Волі Міра вже не справлявся. Без втручання тріщина стане воротами для істот з Плану Недни.
Ірина дістала з кільця червоний кристал. Згорнувши його в долоні, вона прошепотіла кілька витієватих складів, і навколо її руки почали скапуватися частинки вогненної мани.
— Лавовий велет.
Вона розтиснула пальці, і камінь з’явився у шестиметрову антропоморну фігуру із розжарених валунів.
— Стій тут і знищуй будь - кого, хто наважиться вилізти з тріщини, — сказала Ірина.
Великан видав глуха рика, розгорнувся і, залишаючи на випаленій землі обплавлені сліди, подався до своєї мети.
- Пішли, нам пора повертатися.
Ірина не мала навиків для закриття подібних розломів, тому її візит носив розвідувальний характер. Лавовий велетень мав захист і силу, подібні до чарівника другого рівня, що зробило його ідеальним вартовим проти дрібних демонських тварів у цьому світі.
Упевнившись у надійності захисту, вона недбало кинула два червоні кристали під ноги і відразу загнав глибоко в ґрунт.
Генрі здогадався, що це маяки — навіть магам потрібно було орієнтуватись у просторі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu