Генрі розумів, що це не свідчить про слабкість самого заклинання. Ефективність магії повністю залежала від поглиненої крові, і йому явно пощастило - він вбивав кров Прародителя бога грому. А от мешканці клану черпали силу з таких лютих звірів, як тигри або мамонта. Цього досить вистачало для домінування в звичайних умовах, але перед лицем по-справжньому грізного противника таких резервів було недостатньо.
Фреска була виконана в грубій, майже схематичній манері - історії передавали лише скупими штрихами, так що Генрі не міг оцінити межі могутності клана чи справжньої сили переможених ворогів.
До того ж впродовж століть на стінах вимальовувалася дуже примітивна система магічних сил, а від сучасної. Він роздумував над тим, яку нову силу відкрила плита і як вона перетворила клан на таку грізну могутність.
Генрі мигцем глянув на кільце, яке було просторовим: плита всередині лежала нерухомо. Прохід був занадто тісний, щоб видобути його без ризику, тому він вирішив почекати. Вона як і раніше не подавала ознак активності.
Генрі підозрював, що на її поверхні могла бути прихована інформація, яку не змогла відсканувати « Глибока Синева» - звідси і виникали незгладні пропуски в аналізі. Або ж ця плита просто не була такою, що зображена на фресці, і вимагала особливих умов для пробудження.
Він віддав команду « Глибоко- Синеве» зберегти записи фресок, ще раз уважно оглянув галерею - нічого нового — і рушив далі. За фресками прохід змінився, він став набагато вищим і ширше. Якщо колись Генрі був змушений йти в напівскрутному стані, то зрештою він зміг випрямитися у весь ріст.
Переконуючись, що місця достатньо, він витягнув плиту з кільця. Вона виглядала так само, як під час першої зустрічі: ніяких змін, холодний камінь, що стоїть посеред проходу.
Тепер, коли його не мутило від важкої запаморочення, він міг вивчити артефакт в спокійному оточенні.
Однак, незважаючи на всі зусилля, він не помітив нічого особливого — плита наполегливо тримала мовчанку. Після того як Генрі зітхнув, він забрав на зібрання і продовжив свою подорож.
Прохід продовжував розширюватися, і невдовзі маг вийшов у величезний зал, який більше нагадував покинутий палац. Шасти Генрі глухо віддавалися в порожньому стані. На цьому пагорбі розкинулась велика площа, на якій палали вогнища. Топлува ніде не було видно, але вогонь здавався реальним, висточаючи чітко тепло. Тут прохід остаточно закінчувався.
Планування площі підозріло нагадувало те, що Генрі бачив у печері містечка Річка: загальна архітектура повністю збігала. Єдина відмінність полягала в тому, що там було пусто місце для плити. Генрі нахмурився і попрямував до кільця, щоб перевірити свою знахідку. У цю ж мить плита всередині кільця злегка завибрила.
Помітивши це, він уже збирався дістати її, як в центрі площі раптово виникла примарна тінь. Вона почала швидко згущатися, аж поки не перетворилася на тверду кам’яну плиту.
Генрі обережно підійшов. Йому було цікаво подивитися на неї, як голова відразу проколола знайоме запаморочення. Зміст плити було занадто складно для його нинішнього рівня розвитку. Він встиг тільки мірошком вихопити очима кілька символів, але цього вистачило, щоб зрозуміти: це був зовсім інший артефакт, не той, що вже перебував у нього в кільце.
Цікавість неприємна. Що саме написано на цій плиті? Перша несла: "Велика Темне Небо"; друга явно не поступалась їй у могутності. Він був чарівником першого рівня, він не витримав навіть секундного погляду, а значить, заклинання тут як мінімум другого рангу.
« Глибока Сінева, відскани і запиши»
Оскільки текст було неможливо прочитати самостійно, мені доводилось повністю покладатися на чіп. Генрі підозрював, що це і є та сама нова сила з фрески - ключ, який допомігклану відбити вторгнення дияволів.
Дочекавшись завершення процесу сканування, він вирішив, як і минулого разу, забрати плиту собі.
Тепер це було простіше зробити, бо не довелося навіть розкопати землю.
Він міцно обхопив холодний камінь, потягнув на себе і плита легко піддалася. Генрі без вагань сховав її у кільце.
Тепер дві кам’яні плити, в яких не було обручки, перебували поруч.
Ідентичні за габаритами та формою, вони різнилися внутрішнім наповненням, і цей контраст лише підхоплював цікавість Генрі.
Їхні походження та особистість були дуже гострою справою: настінні розписи храму зберігали скупе мовчання, не даючи жодної зачіпки про те, ким насправді був цей таємничий Посланець Божественності.
Сама думка про існування другого артефакту наводила підозри, що плити можуть бути лише частинами більшої серії людей у світі, але поки що це не було б тільки теорією.
Задуми перервали різку зміну середовища. Стояло Генрі сховати другу плиту в сховищі, як багаття, що палили по периметру площі, синхронно захопилися у темряві.
Температура в каверні впала, а шкіра обгоріла раптовим холодом. Тільки тоді маг усвідомив, наскільки теплішим було тепліше тут порівняно з головними тунелями.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu