На його гладкій поверхні було видно віддалене зображення: величезна, кишача маса Ползунів носилася по порожньому.
Змінивши ракурс, Бавей побачив того, хто викликав цей хаос - самотня фігура в темно-золотих доспехах швидко літала над землею, намагаючись відірватись від переслідувачів.
Бавей нахмурився. Одна з них у Забрудненій Зоні — це нонсенс, який межує із самогубством. Устав піонерів був бездоганний — лише групи. Поява такого порушника, який притягнув за собою цілу орду, розладнила всі плани безпеки.
- Півзуни! Їх ціла армія! - Шиен жахався магічного бар'єра.
- Пане, вони біжать прямо до нас. — Пригнічка в голосі помічника наросла.
Бавей зрозумів все без зайвих слів. Форма витримає атаку Півзунів, питання було в іншому - у привабливій увазі. Гучний шум і хаос у забрудненій Зоні діяли як сигнал для хижаків високого порядку.
Якщо ця орда пройде тут, піднявши хмари пилу і порушивши тишу, вони неминуче викличуть щось, з чим формація третього рівня вже не впорається. Залишатися тут означало підписати собі смертний вирок.
Дочекатися появи по-справжньому небезпечних демонічних тварей, а потім плисти в втечу, було б вірним самогубством.
З огляду на рух, який почався у цих землях, до них стягували не випадкові одинокі самиці, а численні зграї людей, які побачили жертву з усіх боків. Будь - яка затримка загрожувала щільному середовищу.
Бавей, швидко оцінюючи ситуацію, коротко кинув:
- Згортаємо табір. Зважайте на Магічну форму. Йдемо негайно!
Його голос звучав сухо й владно, не допускаючи заперечень. Члени команди піонерів, які звикли до небезпечних зон забрудненої зони, діяли злагоджено. Вони швидко перекочували речі у сумки і погасали контури тієї форми.
Як тільки захисний купол, який нагадував маленьку світлу гору, зник, група опинилася на відкритому просторі.
До цього моменту армія Ползунів вже мачала на горизонті, заповнюючи собою простір.
Маги, обернувшись, ненавмисно замерли. По спині пробіг холодок, і це було не в силі окремих тварин. Кожен загін був чарівником першого рівня й легко розправився б з кількома десятками таких істот. Страждала сама маса: живий, що котиться килим, який змітає все на своєму шляху.
Навіть мурашки, якщо їх досить багато, здатні ковтати слона до кісток і це здавалося нескінченним.
Бавей, чиє обличчя потемніло від напруження, вказав напрямок:
- Йдемо! Попереду Великий Розлом Каньйону. Перелетимо його, і ми в безпеці, їм нас не дістати.
Як досвідчений піонер, котрий роками вивчав дороги забруднених земель, він знав місцевість аж до останнього каменя. Глибокий Розлом мав стати нездоланною перешкодою для тих, хто не має крил тварюки.
Генрі стрибнув над виломаним рельєфом і побачив, що його очі блукають в іншому напрямку. [Детектування навколишнього середовища] Глибокий Синеви відразу ж вивів виразну мітку: група магів була за кілометр від нього.
Ті, у свою чергу, теж помітили одиноку фігуру.
Не зговаряючись, обидві сторони продовжували рух вперед, зберігши мовчання. Генрі зачарувався, коли чіп ідентифікував в чужому підрозділі мага другого рівня. Він негайно трохи скоректував курс, забираючи в сторону, щоб збільшити дистанцію.
Він був у вразливому місці і почувався самотнім. У забрудненій зоні без прикриння було небезпечно, оскільки демонічні створіння представляли лише половину загрози для людей.
Коли група піонерів зустрілася з рівних, то рідко коли втягалася у конфлікт — надто великий ризик для взаємного знищення, простіше домовитися або розійтися, якщо кону не стоїть на байок.
Але одинокий чарівник на стадії зжовування виглядав в очах групи як легка і бажаної здобичі. Його могли підкорити, перетворивши в слугу, або просто вбити заради вмісту простору кільця, і в цій глушині ніхто б не поставив зайвих запитань.
Генрі чітко усвідомлював свою ситуацію. Навіть членство у суспільстві Серандір не давало гарантії, що в цих землях самотній маг є лише безіменною тінню, про яку ніхто не згадає після смерті. Він продовжував політ, притискаючись до краю зони видимості, уникаючи прямого контакту.
"Каньйон? .."
Невдовзі [детекторія навколишнього середовища] випустила на периферію горизонту ґратку, яка лежить попереду.
Це був шанс остаточно скинути «фанатів», які переслідували його по п'ятах.
Через кілька хвилин Генрі вже завис над краєм Розлома.
Здавалося, що земля розкололася під ударом розгніваного бога.
Тисяча метрів завширшки, стрімкі скелі, що піднімаються вершинами у важкі хмари і бездонна тема внизу. Вітер з воєм бився об каміння, породжуваючи жахливі звуки, які нагадували стіну привидів.
Генрі підлітав до самого скелі і прошепотів:
- Дивовижні масштаби...
Його ширина сягала понад кілометр, а довжина її втрачалась у мареве горизонті. Внизу в клубі була чорнота, змішана з туманом. Датчики глибокої Сіневи, які працювали в радіусі півтора тисяч метрів, не могли накласти дно набагато глибше.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu