Генрі зрозумів, що йому не вдасться досягти цієї важливої інформації, тому вирішив продовжити подорож. Але не встиг він зробити і крок, як його зап'ястя перехопила маленька, крижана долоню. Дівчинка дивилася на нього знизу вгору, і в її голосі вперше прорізалися живі ноти — нічки відчайдушної молитви.
— Держа... поже. не... Уходи...
Вона боялася самотності більше, ніж остаточної смерті. Генрі замер, аналізуючи ситуацію.
Він згадав денний сутичок у дивної рослини: очевидно, забруднена зона була жорстко піделена на мисливські землі.
Ця дівчинка, незважаючи на свій тендітний вигляд, була господинею цієї території і поки він перебував тут, інші творці Бездонні воліють не наближатися. Ночовина під захистом такого "территоріального маркера" стала відносним спочинком.
Він знову опустився на землю. Хоча обличчя дівчинки було безсердечним, її постава пронеслася з полегшенням. Вона пристала поруч, майже плечем до плеча, і замерла, втупившись у порожнечу.
Генрі переконався, що вона не становить миттєвої загрози, а переключив увагу на зовнішній периметр.
І тільки коли його очі звикли до світла, він помітив дивну деталь: вогнище палало яскраво, але полум’я не давало ні краплі тепла. Це був ілюзорний вогонь, породжений спотвореною пам'яттю істоти.
Так вони провели решту ночі — мовчазний маг і демонічне ехо минулого. З першими ознаками світанку, коли мгла почала трохи помітно сережити, дівчинка встала. Вона коротко помахала йому рукою, її силует почав втрачати ясність, стаючи прозорим, поки остаточно не розчинився в холодному повітрі.
З нею зник і вогнище, не залишивши навіть плями сажі на землі. Генрі піднявся, розминавши м’язи; передчуття його не обманило — ніч пройшла без жодного інциденту.
У цих землях не було дощу, а сонце безсильно билося про щільний шар свинцевих хмар. Генрі зробив останній погляд на місце їхньої стоянки: лише голий чорний ґрунт і сліди присутності живої душі.
Природа існування цієї дівчинки залишалася загадкою, яку він не збирався розгадати.
Він швидко перекусив з обручки концентрований пайок і флягу, закріпивши їх флаконом відновлювальної зелені. Як тільки мана-канали наповнилися звичною енергією, а тіло - бадьоростю, він перейшов на швидкий крок, намагаючись витиснути максимум з світлового дня.
Три години маршу не принесли нових сюрпризів. Ландшафт був одноподібним мертвим, аж поки на горизонті не виросли контури монументального будинку.
Це був замок. Високі стіни, на диво цілі і шпилі внутрішніх башт гордо височіли над пусткою. Незважаючи на величезний вік, цей камінь не розсипався у прах. Генрі одразу відчув вібрацію потужної Магічної структури, яка окутизувала комплекс.
Архітектурний стиль здавався чужим, архаїчним і відсвячений до епохами, про які сучасна історія зберігалася лише невиразними легендами.
Однак інженерний геній будівельників вразив те, що форма діяльності функціонувала бездоганно.
Вона працювала на принципах автономного поглинання фону, збираючи розсіювальну енергію навколишнього середовища.
На відміну від примітивних сучасних аналогів, які вимагали постійної заміни кристалів.
Генрі зробив швидкий обхід по зовнішньому радіусу. Магічна охорона була монолитною, не залишаючи інших варіантів: єдиний шлях всередину лежав через масивні стулки головних воріт.
***
Біля головного входу в замок дорога переграла Магічну формуцію, чиї невидимі контури мерехтіли у повітрі і не пропускали сторонніх. Генрі замер перед нею, прищурившись і зчитуючи пульсацію мани.
Він дійшов до невтомного висновку: спроба самостійно зламати цю структуру перетвориться на багатогодинну рутину, а зараз кожна секунда була на рахунку.
- "Глубока Сінева, почніть аналіз цієї Магічної структури і знайди спосіб зламати" -- віддав він розумний наказ, активуючи обчислювальні потужності чіпа.
- Завдання зареєстроване. Йде аналіз і обчислення. Передбачений час — сім хвилин.
Цей бар’єр виявився набагато простішим за Колесну структуру, з якою він зіткнувся раніше. Тому Сіневе було потрібно лише для підбору ключа.
Поки чіп перебирав варіанти, Генрі не розслаблювався: він повільно обводив поглядом околиці, рука його спочивала на рукояті зброї, але тиша мертвих руїн залишалася нерухомою.
Рівно через сім хвилин у свідомості лунало повідомлення про закінчення обчислень.
завдання виконано. Спосіб зламати наступний...
Генрі двічі прогнав запропонований алгоритм через логічну перевірку, і, не виявивши вад, взявся до справи. Його пальці впевнено сплели контр-закляття, нейтралізуючи вузли формування один за одним.
Менш ніж за десять хвилин магічна фіранка перед входом істалював.
Мабуть, ці інженери не вважали за потрібне звести тут неприступний бастіон — захист був радше формальним.
Або всередині не зберігалося нічого, здатного звабити грабіжника або в ті далекі часи мешканці замку відчували себе абсолютно безпечно.
Генрі штовхнув важкі стулки головних воріт.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu