Коли Генрі опустив очі, то зрозумів, що опинився в центрі величезної западини. Дощова вода швидко заповнила низину, і через лічені хвилини рівень піднявся до пояса.
Навіть коли титан був заввишки чотири метри, його рівень сягав багато води.
Рослина, яку він помітив раніше, закрилась під товстою водою. Генрі уважно оглянувся: впадка перетворилась на бездонне чорне озеро.
Злива не вщухала, краплі ставали все більшою, і, судячи з інтенсивності, зупиняти природа не збиралася. Аномальність цього дощу була незаперечною.
Він негайно відштовхнувся від землі і поплив до берега, щоб якомога швидше втекти з небезпечної зони.
Раптом знизу його рвонуло щось могутнє, наче колосальна притяглива сила. Він не встиг зірвати опори у воді і був швидко захоплений глибиною.
Напір був настільки розчавлений, що спроби чинити опір не приносили результату, і через мить Генрі вже торкався дна.
Під товстою водою він помітив, як донечка випускає пульсуюче зелене світіння, що оточує простір хвилями мана.
Генрі не знав, що це за вид, але усвідомлював одне: неможливо наближатися до джерела.
У воді його маневрування обмежувалося, а можливість використання бойової сили заблокована. Генрі міг лише холодно спостерігати, як течія невблаганно тягне його до епіцентру загрози.
Зберігаючи спокій, він зосередився на пошуках виходу і позбувся зайвих емоцій. Секундою пізніше він витягнув з простору обручку дві Бомби Огненій Ящеріці, кинув їх прямо під себе і активував детонацію.
Вибухи породили потужні, грибоподібні потоки води. Бурючі бульбашки і різкий стрибок тиску відкинули Генрі вгору, на долю секунди послабивши потребу тяжіння.
Переконуючись у ефективності методу, він повторив прийом. Після серії вибухів його винесло на поверхню. Але мало він висихнув голову, щоб вдихнути повітря і оцінити ситуацію, як потоварисна сила знову потягла його на дно.
Не медля, Генрі кинув ще пару бомб, зміщивши кут атаки, щоб додати тілу прискорення по діагоналі - до берега.
Притягання не ослабло, бо було потрібно загаснути вибух і знову тягнути його до джерела. Але кожен новий заряд виштовхував його все вище, наближаючи до рятівної крони.
На щастя, запас вибухівки був величезним: в кільце залишалося вісімдесят сім одиниць. Зрештою Генрі пішов на мілину, пожертвувавши 19 бомбами. Коли ми позбулися рослин, хватка магії ставала дедалі слабшою.
Тверда земля під ногами повернула відчуття контролю. Оглянувшись, він побачив за спиною тільки велике чорне озеро, сховане за густим листям. Генрі почав бігти далі по болоті.
Через кілометр злива залишилась далеко позаду. Оглянувшись, він зазначив дивний контраст: небо там було затягнені важкими хмарами, тоді як тут панувала суха погода, нехай і позбавлена сонячного світла. Два абсолютно різних світи співіснують поруч.
Аналізуючи пережите, Генрі дійшов висновку, чому в цій западині не було ознак тварин. Це була ідеальна мисливська пастка: будь-яка істота, що потрапила в радіусі дії, неминуче затягується на дно.
Навіть він ледве зміг вирватися, а демонічні створіння без інтелекту загинули б напевно. Що саме приховувалося в глибині, залишалося загадкою, але навряд чи там чекало щось інше, крім вірної загибелі.
Під водою він відчув смертельну загрозу: достатньо наблизитись до рослини, і шанси на повернення не залишиться.
Його природа - аномальність, яка впливає на погоду у величезному радіусі, і на цьому рівні сил Генрі не міг йому протистояти. Було лише приємно, що об'єкт не рухався і він не може переслідувати.
Він виїхав на схід.
"Скоро стемніє..."
Небо швидко темніло, і настрій Генрі дедалі більше зменшився. Ніч небезпечна всюди, а в уражених зонах - особливо. У густому лісі він міг би знайти притулок, але тут простір було відкритим і ворожим. Після недавньої атаки гігантської комахи здавалося, що безпечного місця тут немає зовсім: достатньо звомкнути повіки, як з-під землі з'явиться щелепа хижака.
Генрі продовжував шукати хоч якийсь притулок, але місцевість залишалася порожньою. З опусканням Нічної Завіси темрява стала абсолютною, позбавивши світ навіть примарного місячного світла. Проте його зір, який був посиленим модифікаціями, не мав проблем: він чітко бачив кожну деталь середовища.
Спочатку він хотів перечекати ніч у відносно тихому місці, але змінив думку про те, що саме в цих землях є слово безпеки. Оскільки бути на місці було надто ризиковано, то ліпше рухатись якомога швидше до Земель Свитання.
Шлях ставав все одноманітнішим: монотонний чорний ландшафт і гнітюча тиша. Використовуючи час, Генрі запустив протокол перевірки стану. Після поглинання Божественного Ядра він так і не встиг добре проаналізувати зміни в організмі.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu