Він зрозумів насок. Гудвін вважала, що Генрі не присвячений в темній таємниці нетрів і може потрапити у пастку, тому й вирішила попередити його. Вона сама знала про те, що відбувається і яка підозріла репутація Франца. Але оскільки місія носила офіційний статус, безпека виконавця була гарантована і Гудвін не мав вагомих підстав для прямої заборони.
Генрі був вдячний, що Гудвін могла замовкнути і все ж дала цінну пораду.
Візит у нетрях Мозамбі призначили на післязавтра. На той час Генрі повністю відновиться і завершить приготування. Не було прямої загрози життю, але ми сподівалися неприємностей.
Франц, очевидно, не підозрював про своє викриття, вважаючи, що Генрі не знає його зв’язків з сектою Бездні. Отже, старий обов’язково буде вдаватися до таємних методів: мітки, прослуховування або поступового ментального контролю.
Генрі дійшов висновку, що саме в цьому і полягає головна мета Франца. Вбивати відразу немає сенсу, а діяти в відкриту він не стане. Можливо, старий хоче підкорити Генрі, дізнатися все, що потрібно, і потім усунути, коли той повністю втратить свою цінність.
Генрі, розійшовшись у ситуації, почав навчатися і не хотів потрапити в пастку.
...
Через два дні Генрі знову сидів у кареті, прямуючи до нетрях Мозамбі. Цього разу він не став зупинятися на Хогланд-стріт, а прибув прямо до місця призначення. Маска більше не була потрібна, можна було грати відкритою.
Коли Генрі вийшов з карети, то озирнувся і побачив, що знайомі до болю пейзажі побачили його горами сміття та струмками бруду. Вітер доніс сморід, подібний до того ж важкого і неприємного запаху.
Він ледь помітно зморщився, дістав магічний талісман і зв'язався з Францом:
— Пане Франц, я в Мозамбі.
Таллісман відповів миттєво:
- Добре, сер. Будь ласка, трохи почекайте, Асир вас зустріне.
Не минуло й двох хвилин, як з'явився Асир. З безстрашним обличчям він підійшов до Генрі і відривсто кинув:
— Пошли.
З цими словами він розгорнувся і замахав геть, не виказуючи ні тіні поваги.
"Не до добра це."
Генрі усміхнувся і пішов за Асиром вглиб нетрів.
Тропінки в нетрях Мозамбі були до того вузькими, що двоє людей розійтися на них було майже неможливо.
З обох боків були вкриті низькі халупи, покриті лахмами рваної тканини замість дверей, а місцями зяючі провалом дверних проем.
Поки Генрі просувався вглиб цього лабіринту, з тіней вискакували худі діти з хворобливо-жовтоватою шкірою.
Вони замирилися на відстані, напивалися в нього бездумними поглядами.
Це не було дитячою цікавістю; в цих очах був холодний інстинкт хижака, який вистежує здобич, — жахливий вияв патології для такого раннього віку.
Аура Бездні, яка виходить від кожного другого зустрічного. Їх кількість була настільки великою, що Генрі не наважувався запитати себе: « Чи вони усвідомлюють самих себе, ніби їхні душі вже опоганені? »
Якщо це був добровільний шлях, то нетрі Мозамбі перетворилися в прихований нарив, готовий у будь-який момент прорватися назовні. А якщо ні, то ситуація була не менш критичною.
— Эй, красунчику-- — сказав коветливий свист жінки в масовині, що притиснута до стіни.
Чоловіки на зразок Генрі, з охайною шкірою і чистою та неторканим лицем - були рідкістю в цих місцях.
Увага місцевих мешканців була неминучою: хтось просто проводив його невибагливим поглядом, а найбільш сміливі відкрито загравали.
Він лише безпорадно усміхався, намагаючись не затримуватися. У цьому місті панувала така антисанітарія, що навіть секундний контакт здавався небезпечним.
Незважаючи на суху погоду, дороги в нетрях завжди були вологі. Під чоботями Генрі з гіркотою зауважив, що добротні шкіряні черевики Рейс вже були куплені сірим нальотом.
Асир мовчки вів його до самого центру нетрі. Він не говорив ані слова, але іноді кидав короткі вказівки і зовсім не хотів розмовляти.
Генрі озирнувся по краях: довкола розтиснувся нескінченний океан бідних халуп, але варто було підняти погляд до неба, як далеко проступали величні силуети квітучого Срібного Місяця.
Він подумав: « Це відбувається, і звідси це видно." Навіть з самого серця бідності можна було побачити ясність на пишних палацах вищого суспільства. Хто знає, що відчували ці люди кожного дня, піднімаючи голови і бачачи недосязна велич?
Дорога під ногами раптово перетворилася на чисту кам’яну плитку. Генрі підняв погляд, що дорога стала дивовижно охайною і тут постійно наводила порядок. Невдовзі з’явилася всада, чиї високі ворота видавалися чужорідним тілом у цьому гнилому оточенні, створюючи ілюзію зовсім іншого світу.
Асир підійшов до дверей, постукав і невдовзі їх впустили.
— Входи, — кинув він через плече, не давши Генрі навіть коротколітнім поглядом, і заїхав всередину.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu