Люди по всій землі були зігнуті під вагою брудних мішків. Узбережність найбільшого міського звалища визначала місцевий бит. Щодня сюди звозили тонни відходів, де бідні копалися і збирали крихти для продажу або їжі.
Шкіра місцевих жителів була блідою, позбавлена будь - яких натяків на здоровий рум’янець. А виснажені тіла боялися контрасту: кісткових плечей і здуті животи — явний знак постійного недоїдання та паразитів.
Нескорочена подорож по вулиці Генрі відчував на собі десятки людей, які брали до уваги погляди. Його чистий дорогий одяг і здоровий колір обличчя сяяли в цій сірості, як сигнальний вогонь, видаючи чужака.
У такому вигляді будь - яка розвідка перетворилася б на фарс — новина про появу багатого пана облетіла б нетрі швидше лісової пожежі.
Він вилазився на власну необачність і, знову ж таки, зайняв місце в салоні.
Поруч з’явився лише незграбний бров, але після того як він відчув у руці монету, то почав мовчати. Для нього Генрі був лише черговим праздовим гулом, який вирішив полоскотати нерви бідності, але швидко врятував його від ондоль та бруду.
Повернувшись додому, Генрі вирішив, що наступна спроба вимагає набагато тоншої підготовки.
Одна зміна гардеробу полягала в тому, щоб повністю змінити характер людини, аби не « мелювати » у звичному вислові.
Якщо нетрі справді стали сектантським гніздом бездонних, то ці фанатики скоро з’являться підозрілого незнайомця зі своїми планами.
Постійна пильність виснажує, а помилки тут коштували надто дорого. І якщо він був спокійний, то безпека Рейс залишалася пріоритетом, який виключає будь-який некерований ризик.
Генрі негайно приступив до алхімії. Метою було « Зельє тисячі Лиц» — класичний склад першого рангу.
Воно дозволяло будь - якій особі мати лише одне фундаментальне обмеження: зілля не торкалося генетичної приналежності. Чоловік залишався чоловіком.
Це не виклика́ло труднощів, а також були прості інгредієнти і мали достатньо під рукою.
Через п'ять годин концентрація і точного змішування компонентів, в скляній колбі мерехтів густий фіолетовий розчин.
— У кого ти плануєш перетворитися на цей раз? — Рейс з некритовою цікавістю заглянула через його плече.
Генрі лагідно усміхнувся, прибираючи флакон до поясної сумки. - Але приймати його тут не можна. Я вип'ю склад уже в дорозі, щоб ти навіть не запам'ятала мого нового обличчя.
Трансформуватися в стінах будинку, а потім виходити назовні означає залишити слід, який може призвести до їхнього порога. Куди розумніше було дістатися до центру міста, затертися в натовп і перетворитися на укрим місці. Отже, нова лічина не матиме жодного зв’язку з його правдивою особою.
— Шкода, що я б подивилася на нього. Рейс зітхнула і відразу взялася за справу.
Вона почала накладати чорновий грим на Генрі, щоб надати йому вигляду типового мешканецьа псевдонімів.
Вона пішла заздалегідь куплений дешевий одяг, який зберіг запах з лавок староєвщика. Генрі не моржився, а був ідеальною частиною маскування. Коли Рейс закінчила, його шкіра набула нездорового жовттушного кольору — характерної для хвороб печінки чи затяжного голоду.
Повернувшись додому, Генрі рушив до Мозамбі. Опинившись у метушливому центральній місцевості, він зайшов до непримітного готелю і зняв на годину кімнату та осушив флакон.
Дія зілля була миттєвою: кістки та хрящі задніли, підлаштовуючись до нового каркаса, ріст трохи зменшувався, а риси обличчя поплили в зовсім інший малюнок.
Дивлячись у мутне дзеркало, він побачив обличчя зі свого колишнього життя - якщо пам'ять чіпа не підводила, це був якийсь Леонардо. Генрі швидко перевдягся в чистий, але простий одяг і перевіривши щільність прилягання нових скупчень, непомітно вислизнув через чорний хід.
На узбіччі він перехопив возку, що проїжджав. Візник, окинувши його підозрілим поглядом, сказав:
— В Мозамбі? Дорога там дряна, так що плата буде особлива.
- Розумію... Ось чому Генрі зобразив на обличчі легкій нерішучості і з видимими зусиллями вивів п’ять срібних монет, закладених у кишені.
Верхня монета витримала з брезгливої міни рукав налитого бруду. Він з подивом побачив Генрі, що клієнт виглядав дуже добре, але він не мав нічого спільного із добром і стриманою манерою тримати його заможного городянина.
До того ж дорога лежала в нетрях Мозамбі — місцевості, куди багаті люди не заглядають, а місцеві жителі не розкидаються п’ятьма срібними на візнику. Але він не почав довго ламати голову над цією загадкою.
Генрі не звернув уваги на його роздуми, а сам забрався в візку і сів трохи зручніше.
- Зупинишся на Хогланд-стріт, всередину не потрібно їхати.
— Як скажеш, — буркнув візник, ховаючи монету і направляючи коня у дорогу.
Хогланд-стріт, яка примикалася до нетрях Мозамбі, знаходилася в напівчасі ходьби від епіцентру бідності. Цей район був своєрідною «тупною» для простолюдинів, яким вдалося трохи піднятись над самим дном.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu