— Мисс Лейла, постали деякі бюрократичні дроти. Мені потрібно залагодити справи. Поговоримо іншим разом.
Лейла, яка дізналася про відомого дослідника, була просто переляканою. Вона не посміялася ані слова, коли з’явилася дедалі більша тривога.
Без зайвих церемоній Дарена підхопила його за шиворот і вивів з залу, наче наш кодувальник котів. Відвідувачі ресторану вели їх дуже мовчання, поява мага другого рівня з силовим загону завжди означало великі неприємності.
Тільки коли двері зачинилися, у залі знову задзвонив приглушений гул голосів.
Лейла в паніці зійшла з місця, щоб піти. Але дорога їй перешкоджав офіціант, який підібрав її. Його ввічливість тепер здавалася крижаною:
- Міс, ваш рахунок склав 450 магічних каменів.
Чотириста п'ятдесят? — Голос дівки срвався на скрик.
Її обличчя потемніло від усвідомлення катастрофи: Дорен забрали під конвоєм, і весь цей баснословний рахунок тепер висів на ній. Сума була величезною — фактично всі її особисті заощадження, відкладені на розвиток, пішли на один обід. З великими серцем і тремтячими руками вона почала відраховувати оплату.
У цей час у кареті Дорен сидів прямо навпроти Генрі.
Його тривога росла з кожною секундою: молодий чоловік, який супроводжував загони, дивився на нього занадто пильно і надто ретельно. Генрі ж чітко відчував затриману аура Плана Бездни.
Дорен не був вихідцем з того світу, але його зв'язки з ним були жахливіші.
Приз та його люди не помічали цих еманцій, їхня магічна чутливість була занадто грубою для таких тоненьких матерій.
Не виявивши інших активних артефактів з подібним фоном, Генрі задоволено закрив очі, переходячи в режим відновлення сил.
Згідно з протоколом, Дорена везли до центральної в’язниці Срібного Місячний місто для глибокого допиту. Генрі збирався супроводжувати їх до самого кінця: він прийшов сюди за окулярами вкладу, і не хотів відступати, поки справу не буде закрито офіційно.
В’язниця Срібного Місякового міста вугрумо височіла на захід від Мозамбі.
У цьому богом забутому глушині життя майже не було, оскільки випадкові перехожі обходили масивні стіни стороною.
У цьому місці, як правило, товпилися багато порушників і маги, котрим дар не піднімався вище рівня учня.
У звичайній в’язниці офіційні чарівники першого рангу і вище були розкошами, бо їхня магічна сила вимагала надто складних та дорогих заходів пригнічення.
Таким злочинцям було легше користуватися, перетворюючи їх у живі інструменти війни під час експансії на нові території.
Оскільки справа Дорена мала ясний слід Плану Бездні, Пріс відстротив юридичні формальності і негайно привів затриманого до допитної кімнати. Генрі залишився спостерігачем. Як повноправний член "Серандіра", він використовував повне довір'я - чужої тут не було, а отже і побоюватися витоки секретів не коштувало.
Дорен понуро сидів за масивним столом, а Приз розташувався прямо навпроти нього. Тускловий, який мало не тлів світло магічного світильника вихоплював з темряви лише половину обличчя дознавача і залишав решту кімнати в густій тіні.
Там, за спиною Приза, замовкли ще кілька людей, які були присутні на постійному повітрі.
— Правила прості: я ставлю запитання, ти - відповідаєш. Щира і охоча співпраця допоможе уникнути зайвих мук. Але якщо здуріти чи замикатися... Тоді пий на себе, голос Прізза звучав рівно з страшним холодом професіонала.
Дихання Дорена стало рванним і частішим. Він знервовано проковтнув, чітко розуміючи: в стінах "Серандіра" будь-яка спроба зухвалості тільки прискорить його кінець.
Він поспішно, майже зашукующіше кивнув.
— Я все розповім. Я буду співпрацювати.
— Перше питання: тобі знайома ця робота? — Пріс неброріжним жестом поклав на стола дерев’яні статуетки.
Дорен з усіх сил здригнувся. Його морозний піт вийшов на лобі, а серце пропустило удар — ситуація ставала критичною. Кинувши на дерево короткий, затравлений погляд, він змусив себе зобразитися на обличчі задуманість і через кілька секунд видав:
- Так, дізнаюся. Це подарунок, який я дав пані Венді.
— Ладно. А як щодо цього? - На стіл лягав прозора пробірка, всередині якої ліниво вививався черв'як-пожирач сердець.
— Це... Якась комаха? Вибачте, але я ніколи не бачив чогось подібного. Дорен енергійно затряс головою і вкладав у свою відмову всю переконливість.
Факт про те, що різьблення були занадто очевидними, щоб заперечувати його, але визнання у збереженні паразита означало негайний вирок. Дорен вирішив юлити до останнього.
- Не впізнаєш? Цікаво. Адже його витягли саме з тієї самої статуетки. Що ж, дозволь тебе просвітити: перед тобою черв'як-пожирач сердець, породження демонічних порожній Плану Бездні. Цей творець підкорює свій розум, перетворює людську волю на восок.
Кожне слово замаскувало, і ця розмірна промова била по нервах Дорена наче кузняний молот. Той розумів, що загнаний в кут, але інстинкт самозбереження змусив його стиснути зуби. Прямий зв’язок з Бездною каралася негайною стратою без права на викуп. Начебивши маску щирої розгубленості, він заговорив тремтячим голосом:
— Пан Пиз, клянусь... Я й гадки не мав, що всередині цієї дрібнички ховається така гидота! Я просто помітив вишукану роботу, згадав про любов пані Венді до таких речей і купив її. Я знаю правду, я б приніс її вам у ту ж мить.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu