Такі системи мали лише один недолік — хіба що з’явиться можливість зміцнити приватний притулок або побудувати повноцінну базу.
Дедалі частіше за них боролись великі організації, які потребували більшого захисту своїх активів.
Генрі та Ісраель провели кілька годин, щоб осушувати кубки. Однак, враховуючи загартоване тіло і могутній метаболізм Генрі, алкоголь майже не впливав на нього: він міг випити тисячу чарок з хрищем розуму.
Ісаель же, спостерігаючи за співрозмовником, набув дедалі більшої поваги до нього.
Він був вражений ерудицією Генрі, який вільно розмовляв на будь - які теми і показував не поверхову начітаність, а фундаментальне розуміння суті речей.
Ісраелю було просто зачаровано зітхати, усвідомлюючи, що доля звела його з правдивим генієм.
Загорнувши об’єднання, вони залишили таверну і найняли екіпажів. Протягом глибокої ночі візники чекали сивоків саме тут, і в інших кварталах їм не доводилося працювати на випадковій зарплаті у такий пізній час.
Повернувшись додому, Генрі побачив, що Давид задає хропаку. Рейс був озброєний фоліантом і захоплено вивчав основи закляттяв.
— Відпочинь, — негромко промовив він у двері. — Часу у нас достатньо, не варто так себе дратувати.
В останні дні Генрі чітко помічав, наскільки сильно Рейс дає на себе. Причиною цього була він сам: його прогрес був занадто швидким, і дівчина відчайдушно намагалася не відстати. Але прірва між ними тільки зростала. Рейс розуміла: якщо так піде і далі, то рано чи пізно вона стане тягарем. Вона з подвійною ревністю вгризалася у шкільні роки, намагаючись зменшити розрив.
- Ти вже повернувся? Багато пили? — Рейс відірвалася від книжки, і на її обличчі відразу просяяла щира радість. Про свій успіх під час випробування Майстра Формацій Генрі повідомив їй відразу після екзамену.
Він підійшов ближче, м'яко обняв її і, ніжно погладжуючи по спині, прошепотів:
— Не мучи себе. Я ніколи тебе не залишу.
Рейс пригорнула до його грудей, вдихаючи аромат вина і нічної прохолоди.
— Я знаю. Просто... Я не хочу бути для тебе тягарем.
- Ти не будеш мені тягарем. Просто рухайся вперед кроком. Вильна швидкість лише сплутає твої енергетичні канали. До речі, коли ви з Давидом досягнете межі газовифікації і відчуєте, що вперлися у стіну - скажіть мені. Я допоможу з проривом.
Генрі вже склав план: він збирався дати їм сік світового Дерева саме на піку газовифікації, щоб витиснути з ресурсу максимальний ефект. Питання про тривалість життя поки що не стояло, обидва були молодими й енергійними. Їм потрібно було перейти до зжилення мани, але перед тим вони ще були далеко і мусили зосередитися на планомірній медитації.
Вже пізно. Пора відпочити.
Його рука повільно ковзала вниз, обкручуючи вигин її талії...
*
Мозамбі вважався найбільшим районом бідноти у Срібному Місячному місті. Серандір не міг би називати його нетрів, оскільки регулярно організовував тут роздача провізії для того, щоб люди не помирали від виснаження.
У порівнянні з клоаками Безплідних Земель умови в Мозамбі здавалися майже нереалістичними, тут можливість нависати над землею із нездійсненної мрії перетворилася у звичайну реальність.
У західній частині міста розкинувся район, який притисався до самої стіни.
У цьому місці з’явилися приземні споруди, переважно жалюгідні халупи, вкриті промасленою шинкою, хоча заможніші люди могли будувати повноцінно дерев’яні будинки.
У землях Свитання дереву цінувалися дуже дорого, і в нетрях її могли дозволити собі лише одиниці — більшість була поглинута будь - яким дахом, який міг захистити від сильного вітру та дощу.
Санітарна ситуація не могла зупинитись, бо по вулицях тягнулися смердючі струмки нечистоти.
Послідовні труби існували, але через відсутність догляду вони давно забилися і перетворились на марні декорації.
Повітря було насичене неприємним запахом гниль - десь він ледве вгадувався, а десь бив у ніс з нудотворною силою. Чорна, маслянистий бруд під ногами вже давно став звичайним елементом ландшафту.
Місцеві жителі використовували застійні калюжі для потреб, а найболючіші пили з них навіть не намагаючись очистити воду.
Постійні спалахи дизентерії та гарячку сприймалися як щось звичайне; люди залишали життя, не усвідомлюючи, що смерть прийшла до них з глиняної кружки.
До цього звикали з пелюшок.
Перед деякими халупами, підпираючи одвірки, сиділи жінки, безсоромно виставляючи бліді ноги. Їхні діти були позбавлені краси, бо їх жорстоко переслідували.
Чоловіки, одягнені в засмажене вбрання, не могли відвести своїх поглядів від обжерливої плоті.
Похитнувшись і поборовши пожадливість, вони вивезили п’ять медяків з кишень. Жінка обережно перечитувала монети, ховала їх у складках одягу і забирала клієнта в заставу.
Трохи поодаль, на пиловому відкритому п'ятічку, хиталася натовп. Старик років сімдесятилітніх, обличчя яких було як гірке яблуко, повільно помішував вміст величезного котла. Усередині бурліла в’язка біла маса, яка віддалено нагадує тісто — магічний хліб. Колись, спустошуючи інші плани, чарівники наткнулися на хлібне дерево, чиї плоди були до кінців наповнені цією субстанцією. Після термічної обробки вони перетворилися на ситний клубок, який не мав смаку й поживних речовин.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu