Піднявши пір'я і вислизнувши з нього залишки чорнила, Генрі негромко сказав:
- Пане Ісраель, проект завершено. Чи ви можете побачити в ньому вади?
Ісраель ніжно прийняв пергамент обома руками, наче дорогоцінну реліквію.
Протягом півгодини у кімнаті панувала повна тиша, а екзаменатор не відривав очей від хитросплетіння ліній, простежуючи логіку кожного вузла. Нарешті він підняв голову, і в його очах читалися щирої поваги:
- Неправдi. Можеш приступати до фінального встановлення, а потім ми побалакаємо. Вибач за затримку - я не помітив, як пролетіло півгодини. Тобі це не створить складностей? Чи потрібно продовжити відведений час?
Вишукана математична структура проекту повністю захопила досвідченого майстра. Ісраель вважав, що це був справжній витвір мистецтва, який міг оцінити лише інший професіонал.
Зазвичай перевірка тривала кілька хвилин, а для того щоб підтвердити відповідність базових вимог, треба було мати зайву точку зору.
Але цей чортів задум змусив Ісраеля заміряти на тридцять хвилин, фактично злив Генрі часу на фізичне втілення структури. Теоретично кандидат мав повне право на компенсацію, але за якістю креслення було ясно: автор зможе впоратися з встановкою ігор. Його потенціал був очевидний без зайвих слів.
Генрі лише злегка посміхнувся у відповідь на пропозицію:
- У цьому немає необхідності, пане Ісраель. Часу досить.
З детальним проектом побудови структури не було легко навіть без дієвих підказок « Синеви » - структура була криво чистою і логічною. Генрі взяв Гілку тіні, зосередив її на кінчиках пальців і почав відтискуватися.
Один за одним магічні знаки лягали на поверхню, зв’язуючись в одну мережу.
Останніми зусиллями волі він вражав готову структуру в артефакт. У Вітві пробігала ледь помітна хвиля примарного блиску. Зовнішній предмет залишився незмінним, але тепер при найменшому вливанні енергії формуція повинна була спрацювати миттєво.
— Пане Ісраель, все готово, — сказав Генрі.
Ісраель з похвалою кивнув і забрав артефакт:
- Чекай тут. Мені потрібно перевірити стабільність і ефективність на полігоні. Якщо параметри підтвердяться, іспити на звання Майстра у формі буде вважатися успішними.
— Добре, дякую вам, — спокійно відповів Генрі.
Очікування в порожній кімнаті затягнулося ще на півгодини, поки двері нарешті не відчинилися. Ісраель повернувся з широкою посмішкою на обличчі:
- Пане Генрі, прийміть мої вітання. На перший крок Майстра Формальних станцій офіційного пройдену.
У цей момент у приміщення увійшла пані гільдії — струнка жінка в суворих чорних панчох і на високих підборах. На її бейджиці злилося ім'я "Бетті". Вона звернулася до сірої тихою, професійно ввічливим голосом:
- Пане Генрі, будь ласка, йдіть за мною. Нам потрібно внести ваші дані у рестр для остаточного оформлення стану.
Після цього було заповнення бланків та інших бюрократичних формальностей. Гільдія ретельно занесла інформацію у свої архіви і синхронізувала її з глобальною Магічною мережею. Тепер це було лише питанням часу: через день на особистому магічному талісмані Генрі з'явиться підтверджена позначка « Мастер терапевтій першого сходинок ».
Коли всі процедури були завершені, бородатий Ісраель, явно задоволений вдалим днем, весело плескнув себе по животу:
- Ну що, новоспечений майстер, як щодо вечора? Вільний? Може, заглянемо в таверну, перевіримо по кружці доброго еля на честь успіху?
Генрі, помітивши в очах співрозмовника надмірний ентузіазм і професійний інтерес, мимовільно посміхнувся про себе. Якби вона була жінкою, то могла б вважати таку наполегливість за кокетство.
— Із задоволенням, — усміхнувся він і прийняв запрошення.
- Чудово! Я вже запланував про окремий кабінет у Срібній Луні. Пошли.
Вони залишили будинок Гільдії, сіли в найманому екіпажі і покарали його на місце.
Сонце вже клонувалося до горизонту, фарбуючи вулиці багряними тонами.
Ісраель, очевидно, був тут особою відомої: по дорозі багато привітно махали йому руками або знімали капелюхи, і він відповідав кожному з звичною та галасливою товариськістю.
Генрі пішов за Ісраелем у недра « Срібленої Місяця». Незабаром вони опинилися в маленькій окремій кабіні, чиє затишне місце було розраховано максимум на чотирьох.
— Закажи що завгодно, — сказав Ісаель, валяючись у крісло.
« Мені байдуже, що сталося », — сказав Генрі.
Ісраель зрозумів:
Тоді дозволь мені зробити вибір. Віскі Огненого дракона - повірю, ти не пошкодуєш.
Він відриву кинув кілька вказівок офіціантові, який чекав неподалік. Той кивнув і невдовзі повернувся з підносом, на якому кралися два келихи.
Всередині судин плавала яскраво-червона рідина, охоплена восками живого полум'я.
Покинувши напої перед гостями, офіціант відвісив церемоніально і безшумно пішов.
Генрі обережно торкнувся свого келиха — скло обпалювало пальці холодом, що разюче контрастувало з вогнем. Ісраель же нетерпляче схопив свій напій, зробив великий ковток і з галасливим насолодою видихнув.
— Давай, не тягни, пробуй. Це місцева гордість. У всіх Землях Свитання подібне можна знайти лише тут, у « срібній Луні» - підбадьорив він супутника.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu