Але він присягнувся, що той день настане.
Лінс до болю в суглобах стискував довгий меч, відчуваючи, як у нього з новою силою розпалюється фанатичне прагнення стати лицарем.
Асуна непокоїла його, бо була потрібна сила, якої в нього ще ніколи не було.
Ранг простого Рицаря здавався лише першим сходинкою, недостатньою для того, щоб кинути виклик небезпекам хребта; метою, яка перед собою була стати рівнем
Великого лицаря. Ця вершина для сьогоднішнього Лінса ховалася за густим туманом у далекій перспективі, але віра в те, що методичні й наполегливі зусилля рано чи пізно приносять плід, з кожним днем зміцнювала його.
...
Хайшичене, велична столиця королівства Ноена, надійно закрилася обручками масивних укріплень та гарнізонів відбірних військ. Місто дихало силою, наче дім для безлічі створінь, чия сила виходила за рамки повсякденного. У самому серці столиці була академія заклиначів — кузниця кадрів, чиє призначення було селекція та огранування великих талантів, які могли стати опорою держави.
Ректор цієї академії, Магістр Северус, сьогоднішного року перешийив трисотлітній рубці. Його статус зачаровував тих, хто зміг перевершити рангу Заклинач високого рівня і отримати звання Магистра в Королівстві Ноен можна було порахувати по пальцях однієї руки.
Северус сидів у своєму кабінеті, зануреному в вивчення листа з далекого прикордонного Оберштайна.
Повідомлення, яке він передав через руки самого короля, містило в собі настійне прохання про допомогу. Автор листа, який командував прикордонними силами Тайлун, ретельно відновлював хронологію тривожних подій у Хребті Лім: спочатку зник маленький патруль, потім провалилася пошукова операція групи з сотні воїнів і, нарешті, запанувала повна тиша після того, як кілька сотень найманців та авантюристів увійшли в палуб.
Северус відклав пергамент, і його погляд, покладений в тумані багаторічного досвіду, став суворим. Аналітичний розум Магістра швидко синтезував дані, які малися: у тій частині Крем виявились давні руїни — спадщина заклиначів минулого.
Тільки присутність могутньої магічної аномалії могла пояснити таким тотальне зникнення всіх пошукових груп.
Серед авантюристів було багато досвідчених заклиначів, і звичайні пастки не змогли б утримати їх усіх. Опис не залишав місця для сумнівів: якщо ніхто не зміг вибратися, для розвідки і дезактивації загрози потребував експерта рівня не нижче заклинача початкового рангу.
Северус зітхнув, і цей рух видав вантаж відповідальності на його плечах. Він був зобов’язаний залишатися в Хайшичені, гарантуючи безпеку столиці, і міг особисто брати участь у експедиції.
У буремні роки він часто спускався до таких гробниць і залів, знаючи ціну ризику.
Там, у темряві віків, нависали смертельні погрози, але там також було заховано можливості піднестися над однолітками. Без цих небезпечних знахідок він ніколи б не досяг сьогоднішньої величі.
Після короткочасних роздумів Северус звелів покликати одного зі своїх учнів. Через півгодини поріг кабінету перейшов один чоловік, який був ідеальним чоловіком.
Довге волосся, вкладені з бездоганною акуратною шапкою, багата одіяння і довгий меч на поясі видавали у ньому людини дії.
Його обличчя, яке вирізнялося правильними майже класичними рисами, висвітлювала певна, ледь помітна усмішка. Це був Коул.
З раннього дитинства Коул був виходцем з аристократічної сім’ї, і це свідчило про надзвичайну схильність до духовних рис.
У тринадцять років він вже носив титул Великого лицаря — досягнення, яке зобов’язувало все найвище суспільство говорити про нього.
Коли його направили в академію, він знову вразив вчителів своєю обдарованістю. Він негайно звернув увагу на Северуса і став його учнем.
У п’ятнадцять років Коул заклинач початкового рангу став легендою королівства і « майбутнім захисником держави».
У 20 років він досяг середньої ранги.
Наступних десять років Коул провів у подорожах, загартовував характер походів і налагодив зв’язки з могутніми кланами аж до п’яти років тому остаточно не повернувся в Хайшичен.
— Вчителю!
Коул схилився в глибокому, шанобливомуклоні.
Северус дивився на стрункого чоловіка, який стояв перед ним, і його серце наповнювалося тихою гордістю. Коул виріс на очах, перетворюючись з талановитого юнака у майстра під його сердечним керівництвом. Магістр вірив, що Коул - єдиний у Ноені, хто має потенціал для коли-небудь крокувати в сферу архімага.
Северус розумів, що його час минає. Але талант Коула перевищував усе, що він бачив у своєму житті, включаючи власні досягнення в молодості.
Старий Магістр мав великі надії на учня: якщо йому самому не призначено стати архімогом, то виховання наступника такого рівня означає виправдання.
Тим не менш, шлях до вершини архімага був вкритий шипами, а життя Коула до цього моменту текла занадто гладко, наче повноводна річка.
Северусу вважав, що перебування у хребті було ідеальним полігоном для випробування волі.
Моги заклинача середнього рангу повинно було з гарячою чати для дослідження подібних руїн. Ректор не допускав думки про загибель свого фаворіту, бо в найгіршому випадку невдача лише доводить, що аномалія вимагає втручання самих Магістрів.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu