— Ненормальні? - Генрі поцікавився бровою.
Ліліан злодійо озиралася по сторонах, а швидким жестом активувала заклинання звуку. Коли вона схилилася до самого вуха, то шепотіла і присвячувала свого друга темними подробицями родоводя Клосса.
У міру того як вона говорила, обличчя Генрі ставало все більш неупередженим, хоча всередині він випробовував щось середнє між колодою і шоком.
Звичне ставлення до нього дало відчутну тріщину: заради збереження « кількості крові» ці аристократи явно перейшли межу, за якою закінчується людяність.
Тепер його роздратували Ліліан. Генрі випадково подивився на свої руки і з полегшенням згадав, що не дав Клоса рукостискання. Очевидно, у цьому світі багато людей потребували допомоги не алхіміків, але кваліфікованих психіатрів.
Пройшовши ще кілька десятків метрів, вони наткнулися на знайоме обличчя Генрі.
— А я думав, що ти оголосишся, — розплився в усмішку Марко. Його веснушчаста особа так і просякала злорадством.
Генри заміряю, оцінюючи ситуацію.
- Що ти тут робиш?
Тепер Марко не боявся мати паралізуючий страх. Генрі розумів, що у разі небезпеки його поточних можливостей вистачить для відходу, а в стінах Академії Августа ця людина не посміє застосувати магію якщо тільки не зійшов з розуму остаточно.
Марко знизив плечима.
- Прийшов подати заявку на тестування.
- Тобі ще 60? - Генрі не приховував свого здивування.
- Звичайно. Мені лише п’ять років, і маг добровільно відповів.
Внутрішній чіп Генрі миттєво зафіксував сплеск даних: досягнення стадії кристалізації до п’яти років було визначним результатом. Однак, затримуючи охолодженість ззовні, Генрі задумливо сказав:
— М-да... Якби Луен залишився живим, він міг би також зараз стояти тут. Яка безглузда втрата.
Марко, який за кілька секунд був тріумфом, миттєво перекосився від удару. Погляд став колючим, як іней.
— Ти напрошуєшся на смерть? - Прошипів він крізь зуби.
— Напрошуюсь. Ну ж, ризикни, вбий мене прямо тут! — Генрі викликав у нього розчавлення рук, приймаючи позу безтурботного гулянки.
Марко ледве не задихнувся від люті: його обличчя почервоніло, а потоки мани навколо нього прийшли в хаотичний рух, загрожуючи зірватися з ланцюга. Ліліан відразу виступила вперед, її голос пролунав як удар хлиста:
— Ти жити набридло? Слухай мене уважно, Марко. Якщо з Генрі трапиться хоч якась прикрість під час тестування - чи він впаде сам, або отримає подряпину від випадкового заклинання - я призначаю винуватим тебе. Посмій тільки доторкнутись до мого... Друже, і я особисто тебе прикінчу.
Марко до болю стиснув зуби, його желваки заходили під шкірою, але він мовчав. Усвідомлення того, де він перебуває і хто стоїть перед ним, охололо його запал.
Не провівши більше ні слова, він розгорнувся і швидко зник у натовпі.
На той час навколо них вже було сформовано кільце з чарівників Академії, які чітко демонстрували підтримку Ліліан.
Вони рішуче ставилися до будь - якої агресивної дії Марко, що призвело б до раптового вбивства.
У безплідних Землях ніхто не міг переходити дорогу людям Августа, тим більше на їхній власній території.
Ліліан була надзвичайно популярною в Академії Августа. Причиною цього була не тільки її сліпуча краса, але й живий, іноді зухвалий характер.
У поєднанні з винятковим талантом і підтримкою професора Ніни вона отримувала військо поклонників, яке становило десятки. Клосс був лише одним з багатьох у цьому довгому списку.
Як тільки стався конфлікт, студенти Академії почали з’являтися на місці події. У їхніх рухах чигала готовність втрутитися і захистити свою коханку. Марко, усвідомивши безресспективність подальшої перепалки, мовчки розвернувся і пішов, низько опустивши голову. Ліліан, не гаючи секунди, потягла за собою Генрі, намагаючись прослизнути крізь натовп, поки та не зомкнулася остаточно.
- Навіщо ти навмисне його злив? — Вона говорила з твердим докіром, в якому були присутні нічки щирого занепокоєння. — Вам доведеться пройти випробування разом. Я дуже боюся, що він спробує тобі помститися.
Генрі не відповів прямо, лише злегка придивився, вивчаючи її обличчя.
— Не думав, що ти виглядаєш так владно. Тільки в такі моменти у тобі і прокидається справжня принцеса.
Ліліан сердито смикала його за руку, закликаючи до серйозності.
— Я не шучу. Він - чарівник стадії кристалізації, і в реальному бою його здатність лякає ефективно. Будь там дуже обережним.
Генрі повільно кивнув, і його погляд став холодним та розрахунками.
— Я знаю это. Саме тому я спровокував його. Невже ти думаєш, що без цього він залишив би мене в спокої? До того ж Марко ледве не позбавив мене життя у минулому. Я не з тих, хто забуває такі борги, і одного дня я поверну його до в’язниці.
— Я вірю тобі, - м'яко посміхнулася Ліліан, і напруження в її плечах трохи спала.
Вони продовжили непешну прогулянку по території Академії Августа. Ліліан з ентузіазмом показувала Генрі монументальні школи і класичні пам’ятки, якими пишалася заведення.
Бесіда плавно перетікала від обговорення подій останніх років до стародавніх хроніків і справ Континента Корсон. Час пролетів непомітно, і на місто опустилася глибока ніч.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu