Погляд Генрі зупинився на Привиді. Він почув глухо і владно:
— Звідти наближається чоловік. Убий його.
Привид замер, чутливо вслуховуючись у простір. Він ще не вловив присутність чужака, але у безпомилковості слів господаря не сумнівався. Демонічна істота низько схилилася.
- Виконуваний, пане.
Примара незвучно ковзав вгору, розчиняючись у повітрі. У нього не було плоті - лише брижка, чорно-сера субстанція, яка нагадує згусток отруйного туману, що швидко летить назустріч жертві.
Карл зволікав на межі сил, похитнувшись. Дихання зі свистом виривалося з грудей, а ноги наливалися свинцем. Знемігши, він припав до стовбура дерева і намагався вгамувати тремтіння у колінах та хоч трохи відпочити. Раптом повітря навколо нас стало крижаним, а зіниці мага звузилися до точок. Він викинув голову і побачив примарний силует, що ширяє над ним.
— Привид! — Серце старого провалилося в безодню.
Це породження Плану Бездні перевершувало його навіть у кращі часи, а зараз, в стані крайнього занепаду, шанси на спасіння прагнули до нуля.
Привид не витрачав часу на слова: він миттєво виплеснув навколо себе масу вугільно-червоного туману, намагаючись захопити противника в кокон.
Карл підреагував інстинктивно - простір навколо нього спотворений, і в наступній мить він матеріалізувався за 10 метрів від місця атаки.
Проте Привид був набагато більш успішним. Його фігура дрігнула, розпадаючись, і туман хлинув у всі сторони, затуляючи небо й землю.
Непроникна завіса зомкнулася навколо Карла, позбавляючи його простору для маневру.
Заклинання мага дало можливість іскрувати реальність лише в одному місці, але проти тотального, повного нападу він був безсилий. Мана в виснаженому тілі таяла на очах: захисний бар'єр протримався кілька секунд і з сухим тріском луснув.
Чорний туман Привидака всмоктував у себе магічну силу, а також розсипав її. Карл зробив останню спробу, мерзнувши в сторону, але їдка димка вже запхала його тіло неначе голодний черв’як у кістку. Туман обліпив тіло, спричиняючи нестерпний біль. Внутрішня мана Карла бурила, відчайдушно і безсило опираючись на вторгнення.
« Смертельні в’язні », — пророкував Привид на гортанній мові. Його голос, здавалося, виходив з самої землі.
Трава і чагарники в радіусі десяти кроків миттєво почорніли й осипалися прахом, ґрунт покривався крихкою білою зморозю.
Карл застикав, скутий крижаним інеєм.
На очах його обличчя засумнівалося, шкіра втратила залишки вологи, а очі потьмяніли.
Волосся перетворилось на суху солому, і почали опадати клочиками при найменшому пориві вітру, обнажаючи потворні проплішени.
Але трансформація тільки починалася: тіло швидко сідало.
Шкіра покрилася глибокими борознами, стаючи грубою і сіркою, як кора мертвого дуба.
Старик швидко з'їхався в позі ембріона, поки остання іскра життя не покинула його виснажене тіло.
Заклін « Смертельне в’януть » діє безжалісно, випиваючи життєву есенцію до краплі. Якби Карл був сильний, він міг би вирватися з пастки, але рани і виснаження скували його волю.
Поки туман відволікав його увагу, чари тягло з нього саму суть існування.
Прісний марев далі окутав труп, і коли через кілька хвилин туман розсіявся, на пожохлій траві лишилася блискуча біла кістка.
Розправившись із противником, демонічна істота повернулася до свого пана.
— Добре спрацьовано, — скупо кинув Генрі.
Привид шанобливо схилив голову.
— Служити вам — це найбільша честь для мене.
Генрі окинув очі своїм володінням.
— Продовжуй вести. Огляньмо околиці.
До закриття болота смерті залишалося лише три дні, і Генрі не бачив сенсу у незаконному ризику. Тут, під захистом Примарака, він був у повній безпеці — жодна істота в цій зоні не сміла кинути виклик його слузі. Переходячи в інші сектори, лише сутички з монстрами або, що гірше, зустрічі із вижиломи магами.
Він вирішив з нетерпінням чекати тут примусової телепортації, і тому почав збирати ресурси. Привид і людинолицька мавпа слухняно йшли за ним, виконуючи роль носильників. Простір обручки швидко наповнювався рідкісними складниками для зілля, а кишені відтягували цінні матеріали.
Коли Генрі прийшов, він розташувався під селом величезного дерева Привидака. Приймаючи зручне позу, він поринув у звичайну медитацію і загарбав дух. Його взяли в перстень, щоб захистити спокій господаря. Холодне місячне світло ледве пробивалося крізь густу листя.
— Хочете повернутися у свій світ? — запитав Генрі, виходячи з трансу.
Мавпа, позбавлена дару мовлення і ментальні зв’язки, просто розгублена почеса затилок. Привид же відповів з затаяне точно:
я мрію про це кожної хвилини, але міжпланарні тріщини запечатані назавжди.
Існування згоряло від цікавості, як простому смертному вдалося проникнути в цей закритий простір, але ставити питання про справи вищого порядку воно не сміливо.
На світанку, коли небо почало розмальовуватися у сірі тони, західна частина Чорного лісу прорізала велетенський стовп алого світла. Масивний викид мани змусив здригнутися землю, і всі чарівники, які вижили в руїнах болота смерті мимовільно задерли голови до неба. Генрі відкрив очі, відчуваючи, як чіп в його мозку фіксує аномальні коливання енергії. Він дивився у криваве сяйво, і в його пам'яті спалахнув знайомий образ.
"Цей почерк..."
Світловий стовп був точною копією того, що використовував Карл, коли перехоплював управління Магічної Формації в долині Чорна Скала.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu