Дотич такої вершини поза аномальною зоною болота смерті було майже неможливо.
А найважливіше те, що цю силу треба було приховувати. Аура Плана Бездні, яка виходить від його тіла, таврувала його як демонічне отворення. Будь-який чарівник із Земель Світла без вагань стратив би його як ворожого шпигуна.
Розкриття таємниць Генрі означало б, що його не вдасться зупинити й розбити.
Навіть не будучи породженням Бездні в повному розумінні слова, він розумів: на слово йому ніхто не повірить. Магічні ордени Земель Свитання не обтяжують себе довгими судовими справами; його просто спалять живцем як зрадника свого плану, ледве побачивши сліди чужої магії.
Як тільки Генрі активував силу Мітки Крові, простір навколо нього ніби згущався, а швидкість руху зросла постійно.
Потім він скоротив дистанцію, наздогнавши мавпу зі спини.
Тварюка відчула рух, різко обернулася і, відчувши на собі Генрі ауру, спотворила морду в зловісній, сповненому первісного жаху гримасі.
Видавши серію горбаних викриків, вона спробувала зробити ривок, щоб сховатися в зарослях, але всі її зусилля мерехтіли на фоні тієї страшної стрімкості, яку демонстрував її переслідувач.
Через секунду Генрі навис над нею тінню і негромко, майже буднично сказав:
— Темне затемнення!
Рухи мавпи миттєво схвалили невидима сила, і вона застигла на гілці, точно муха в бурштині. Генрі підійшов, занісся кулаком для нищівного удару, але повільно опустив руку в цю жахливу особу — дзеркальне відображення його власного тіла.
- Посмієш бігти. Ти помреш? - Процідив він крізь зуби.
Мавпа дивилася на нього з остеленілими очима, очевидно, що людська мова для неї - лише набір звуків, а який її страх не дозволяв навіть поворухнутися. Несподівано Генрі згадав урок Жаби, який навчав його мови Плану Бездні. Він зосередився і повторив загрозу, використовуючи гортанні, глазуровані інтонації демонічної мови:
- Посмієш бігти, ти помреш. Ти мене зрозуміла?
На його здивування, цього разу створіння поспішно закинуло. Генрі спокійно продовжив:
- Негайно змініть це обличчя. Хіба таке нікчемне, як ти, є для мене цінним?
Мавпа виявила надзвичайну покірність, і риси її морди відразу ж поплили назад до первісного вигляду тварин. Генрі коротко зняв ефект Темного заточення. Звільнення не зробило людину спробою втекти; навпаки, вона припала до гілки, опустилася на коліна і почала вклонятися йому в ноги.
« Вона прийняла мене за високорідну істоту з глибин Бездни» — зауважив про себе Генрі, нестямно спостерігаючи за цим проявом рабського обожнення. Ця здогадка відкривала перед ним певні перспективи, і він вирішив продовжити допит мовою демонів:
- Давно ти гарєш в цих місцях?
Мавпа, не розгинаючи спини і енергійно закивала - очевидно, дар мови природа її одягла. З її точки зору Генрі був втіленням найвищого генеалогічного роду, недосяжного для такого низхідного демона. Причини його появи в цих руїнах її не цікавили: єдиним прагненням було паща ниць і вимолити право на життя перед лицем такої могутньої крові. Почувши запитання, вона всім своїм виглядом показала готовність викласти все, що їй відомо.
Генрі поставив наступне запитання, яке його найбільше цікавило:
- Раз ти тут давно, то повинна знати, де заховані скарби. Кажи.
На морді мавпи на мить відбивалось замішання. Вона помеділа, наче порівнюючи поняття, але зрештою впевнено кивнула.
- Це далеко звідси? — Генрі відчув, що напав на вірний слід і ненавмисно подався вперед.
Вона похитала головою, заперечуючи велику відстань, і вказала кігтичним пальцем на північ, у саму гущу туману. Щоб уникнути випадковості, він уточнив:
— Там небезпечно?
Мавпа знову кивнула, потім кинула на нього швидкий, оцінений погляд і відразу ж замочила головою. Генрі не відразу розгадав цей суперечливий жест, але проаналізувавши її поведінку, припустив:
- Для тебе там вірна смерть, але для мене небезпеки немає?
Вона закидала з подвоїною силою, підтверджуючи його догадку.
— Веди, — коротко кинув він.
Спочатку Генрі хотів триматися у тіні Брека, використовуючи руїни болота смерті як тимчасовий притулок.
Але реальність принесла корективи, і частково Меткі Крові мав величезний привілей.
У очах місцевих жителів він став « своїм » на вершині ієрархії, і не скористатися цим шансом було б нерозсудливим.
Ризик викриття все ще зберігся, але зараз він виглядав виправданим на фоні можливої користі.
Мавпа, отримавши статус провідника, вважала це найвеличнішою милістю.
На її морді мигнула подоба зловісної, льстивої умилки, і вона, продовжуючи підобострасно кланятися на кожному кроці, рушила в вказаному напрямку. Генрі, з холодною увагою відмітив її підгальмування пішов за нею вглиб північних територій.
Він не бачив сенсу об'єднуватися з Бреком і рештою. Його нинішній потенціал, здатний на піку досягти рівня першого рангу, вже залишив далеко позаду можливості магів стадії кристалізації, таких як Карен або Брек.
Їхня протекція перетворилась на обузу.
Єдине, про що він щиро жалкував - це те, щоб показати подібну силу в будь-якій іншій точці Плану Чарівників.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu