Генрі активував зв'язок і надіслав стисле повідомлення своєму наставнику:
— Учителю, мені призначили обов’язкове завдання.
- Яке саме? — Майже миттєво відповів Ларрі.
Генрі стисло виклав суть свого завдання.
« Місія не з легких », — відповіла Ларрі, в якому стривожилося. — Приготуйся бути якомога пильнішим, а не сторожем.
Наставник не міг поставити під сумнів розпорядження ордену. Після кількох послідовних фраз Генрі попрямував до залу завдання.
У адміністративному корпусі панувала незвичайна атмосфера: кількість персоналу та просельників значно зменшилась. Відшукуючи спеціальне вікно для розряджень « Просте світло Леза», Генрі швидко владнав формальність. Згідно з протоколом, йому потрібно було провести триденний термін на західну поштову станцію, звідки його доставлять у передову аванпосту біля підніжжя хребта.
Решту часу він використав для того, щоб закупити ці магічні камені на бойових зіллях та матеріали. Саме вчасно підібрали і спецзакази від Ларрі — « Величніше магічне зілля» та порції « Зель Аманда ».
— Тисяча двісті магічних каменів, — стримано сказав Генрі на столі Ларрі увісуючі кристали.
Старик коротко жестом змахнув плату, і та миттєво зникла в його сховищі.
— Будь осторожен, хлопець. Але після цього рейда тобі довго не будуть домовлятися, а тоді ти зможеш спокійно зайнятися розвитком ядра.
Генрі потихеньку кинув:
— Сподіваюся, так і буде.
"Дивніше магічне зілля" було вражаючим: у глибокому синьому стані рідини, замкненої в склі, колихався примарний силует слинського дерева. « Зельє Аманда», представлений трьома порціями, навпаки, нагадувало звичайний апельсиновий сік яскраво-золотистого відтінку. Генрі обережно забрав флакони в кільце, сподіваючись дочекатися моменту, коли його духовна енергія буде готова до якісного ривок.
Прийшов час відправлення. Шлях до Західної станції виявився довгим і виснаженим; Генрі довелося заночувати на перехідному пункті, поки « Американська Нога» відновила сили в стайлі. Рано - вранці магічний звір уже нетерпеливо пурхав біля воріт, вибиваючи іскри копитами та погапаючи сідочки.
Коли Генрі заїхав у таємну візку, то знайшов там повноватого чарівника. Його обличчя виглядало йому знайомим. Це був той самий товстий чоловік з станції в Червоному Кленовому Ущелі, який допомагав Бетсі з обробкою серця Кам’яного велетня. Його звали Фелід, і з’ясувалося, що він отримав те саме призначення.
На жорсткому сидінні Фелід зволікав:
— Паршиве завдання. Кажуть, що там зараз жарко — сутички одна за одною. У такі діри зазвичай посилають тільки учнів третього рівня, які не мають жодних зв'язків за спиною чи зрозуміючого майбутнього.
Генрі лише коротко підтвердив це:
- Доведеться дивитися в обидва.
До кінцевої станції біля підніжжя хребта вони прибули в другій половині дня. Виснажена « Адська Ноге » вимагала відпочинку до наступного ранку. Сам аванпост поважав: могутні, обліплені каменем стіни і просторий внутрішній двір робили його подібним до неприступної гірської фортеці.
На плацу Генрі нарахували ще вісім учнів третього рівня. Руково керував групою офіційних чарівників першого рівня — кістлявий старий на ім’я Барті, чиє обличчя було вирізано глибокими зморшками, що нагадували тріщинки в корі прадавнього дуба.
Він обернув прибулих цепким, важким поглядом.
— Все на місці. Розбитисяся по парах. Патрулювання ділянок — це кругла, п’ ять груп буде змінюватися. Генри и Фелид? Будете працювати разом.
Оскільки вони вже закінчили розподілення, то не мали іншого вибору. Офіційний вихід на маршрут був призначений завтрашнього ранку.
Отримавши карту місцевості, вони швидко відшукували свій сектор.
— Ну, хоч у чомусь пощастило: на завтра нічної зміни немає, - з полегшенням висихнув Фелід, вивчаючи графік.
Генрі вдивлявся у форму скель:
— А якщо випаде ніч, то вам доведеться залишатися в горах аж до світанку?
- Саме так. І це найбезпечніший час, — підтвердив Фелід.
Генрі повірив у розклад і сказав, що перша нічна зміна випадає через три дні. Для зв’язку їм дали « Бухт водяну кулю » — сферу, наповнена масляною рідиною. У разі критичної загрози, з якою учні не могли справитися самі, їм потрібно було різко вливати у шар ману. Це миттєво активувало б сигнальний маяк у Барті.
Але обидва зрозуміли: якщо справа дійде до активації кулі, то вони зіткнулися з офіційним чарівником і в них залишиться часу для того, щоб встигнути подати сигнал перед смертю.
Барті, офіційно визнаний чарівником з ордену « Просте світло Леса », входив до числа людей, яким було довірено охорону над цими землями.
На відміну від деяких учнів, які належали до числа Генрі, його статус позбувався виснажливого патрулювання гірських кручів — Барті волів не покидати заїжджих двориків.
У цих місцевостях рідко трапляються серйозні випадки, і час для нього текло ліниво, не порушуючи тривоги.
Раннього ранку Генрі і Фелід осідали коні, щоб приступити до огляду ввірованого їм сектора. Дороги гірського пасма були жалюгідним видовищем: вузькі, розлогі стежки майже не вгадували буйних бур’янів.
Тишину порушували тільки шершаві дрібних змій, які перепливали шлях і безслідно зникли в густій траві.
Пересуваючись по такій місцевості, вершники швидко просувалися вперед. Четвертого графіку патрулювання не існувало, а вказівки керівництва були розпливчасті.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu