« Війна між Місяцем Леза і Хижіною Грін наближається до кінця. Оголосилось перемир'я, сторони взялися до переговорів. Можеш повертатися. У разі зміни ситуації я надішлю нове повідомлення."
Лист від Ларрі було відправлено два дні тому. Генрі був надто далеко від зони впевненого прийому, щоб отримати його миттєво, а на такій відстані працював тільки в один бік — під час вечірки. Оглянувши свою скромну оселю холодним, оцінюючим поглядом, він сказав:
- Час іти.
Він не збирався діяти поспішно, тому треба було планувати наперед. Дорога через Королівство Фіалок була відрізана, там все ще пульсувала аномалія містечкока Річки, від якої варто було триматися якомога далі. Після того як Генрі виключив небезпечний схід, він зосередився на подальших варіантах: довгий північний шлях суходолом або морському переході із західного узбережжя.
Морський шлях став лише невизначеним і напруженим. Після ретельного зважування риску Генрі вирішив рухатися суходолом: спочатку на північ, до найбільш кордонів королівства Доріс, а потім повернути на схід, в сторону таємничих лісів Місячного Світла.
Він розклав карту на столі і почав вивчати про переплетення доріг. Завдяки зразковій інфраструктурі Доріса подорож до північних кордонів мала зайняти півмісяця.
Проте за межами держави цивілізація закінчувалась, і Генрі вважав, що подорож до кінцевої мети могла тривати ще чотири — п’ять місяців.
Привівши плани в порядок, Генрі спустився у житлову зону, щоб закінчити останні справи.
— Ед! — Негомко покликав він.
Почулись квапляться, а потім почали метушитися. Незабаром у дверях з’явився Ед, і він все ще стискав садові ножиці — його господар за звичай стрижав кущі на клумах.
— Ед, я скоро поїду. У цьому будинку поки залишитеся ви з Джуді. Незабаром я не зможу тут з'ясувати, — спокійно промовив Генрі.
Ед замер, його обличчя витягнулося від несподіваності.
- Пане, куди ви йдете? Я завжди готовий слідувати за вами, — у голосі слуги лунала неприємна тривога.
Генрі ледве помітно хитнув головою.
- Ти звичайна людина, Ед. Місця, куди мій шлях, абсолютно для тебе не пристосовані. Тобі краще залишитися тут і налагодити життя з Джуді. Я вже домовився з Ейлушею, що вона дасть тобі належне заняття. Навчаєшся ремесла, заробиш гроші і зможеш утримувати сім’ю.
— Пан... — Ед, не знайшовши слів від нахлинулих почуттів, впав на коліна і припав до підлоги.
Він вже давно не вважався рабом, бо Ейші був повноправним чоловіком на райській землі. Для Генрі це було лише хвилинне прохання, дрібна послуга, але для Еда це означало початок нового життя. Джуді, яка переїжджала до нього з брудних нетрях, де смерть і багнистість були щоденними. Вони вважали себе недостойними цього дому, і тепер вони отримали дозвіл залишитися в ньому, присягнувши собі утримувати резиденцію у ідеальному порядку. Для нього це було не просто житло, а священниця — дім пана Генрі.
— Ед, запрягай. У резиденцію градоправителя було скомендовано Генрі, займаючи місце в екіпажі.
Печатка Еда миттєво змінилася активною енергією. Він схопився на козли і впевнено перехопив вожді. Кожного разу, коли йому довірили правити кіньми пана, він відчував, що його життя набуває справжнього змісту.
Екіпаж швидко проминув міський шум і помер біля воріт резиденції. Тут Генрі був знаменитим персонажем, бо солдати караула без зайвих запитань проводили віз на задній двір і розпоряджалися годувати коней. Еда підготувала місце для відпочинку, а якби Генрі вирішив залишитися на ніч, то вже була готова жити в кімнаті з усіма зручностями.
Генрі не чекав на офіційне оголошення про своє прибуття і впевнено пройшов вглиб будинку. По знайомих коридорах він дістався до спокійних Ейші і коротко, але чітко постукав.
— Увійдіть, — донісся через двері її непошкоджений, ледь лінивий голос.
Вона навіть не поцікавилася особою гостя, бо знала, що Лайван не пропустив би нікого іншого без промови. Ейлуша напівлежала в глибокому кріслі біля величезного панорамного вікна. Золоті промені сонця заливали кімнату, підкреслюючи м’які контури її фігури. Коли Генрі дивиться на цю картину, він мимовільно застиг і визнав себе прекрасним моментом.
— Я їду, — негрубко промовив він, порушуючи тишу.
Ейлуш не шепочеться, продовжуючи лежати з закритими очима. У повітрі з’явилися важкі мовчазні хмари. Лише через хвилину по її щоці скочувалася самотня сльоза. Вона повільно змахнула її, розплющила очі і запитала:
- Ти повернешся?
- Можливо, ні. Не чекай мене. Я чарівник... — Генрі осикся, вперше відчувши дивне безсилля.
Його аналітичний розум чітко малював перспективу: вік мага долог. Він міг провести десятиліття в подорожах, і на момент його можливого повернення до Райєн Ейлуш давно перетворилася б у старшу історію. Для нього це був лише наступний розділ дороги, для неї прощення назавжди.
— Тоді уходи. Йди і не повертайся. Якщо коли-небудь і вирішиш відвідати ці краї, зроби це після моєї смерті. Я хочу, щоб ти запам'ятала мене такою - молодою і гарною, — прошепотіла вона.
Генрі мовчки підійшов до неї, опустився на коліно перед кріслом і заткнувся обличчям в її обійми. Ейпіль обхопила його голову руками, ніжно погладжаючи по щоці, і на деякий час світ навколо них перестав існувати, розчинившись у сумній тиші.
...
Через три дні Генрі та Ейпіль стояли біля головних воріт. Ед уже чекав на задньому дворі, перевіряючи спорядження.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu