- Оберігайте вас небо, пане! Дякую! — выдохнув Роберт.
Його погляд, намалений роками служби в шукачах пригод, відразу зачепив кишеньковий годинник. Він бачив, що це була робота неймовірного рівня майстерності - ідеально підгнуті деталі, благородний блиск. Навіть заможні доми не попадали йому на очі, і це лише зміцнило його віру в могутність Генрі.
Генрі плавно хитнув годинник перед обличчям Роберта і направив потік мани для активації в вбудованому плетені. Корпус артефакту окутало м'яке біле сяйво, і в повітрі соткалася примарна, ледь помітна фігурка жінки. Вона опустила погляд на тремтячого чоловіка і м'яко видихнула хмара чистої енергії.
Роберта обпікало, наче він занурився в цілюще джерело. У ту ж мить, на превелике здивування самого Генрі, з пори шкіри Роберта тонкими струйками потягнувся чорний маслянистий дим.
Генрі зберіг безстрашний вираз обличчя, хоча був вражений. Він не сподівався, що святе зцілення вступить у реальну реакцію.
Роберт, побачивши чорну гарю, ледве не втратив відчуття від жаху:
— Я знал! Я відчував це гниле дихання! О, пане Генрі, якби не ви... Мені б точно прийшов кінець.
Як тільки дим зник, Роберт шумно видихнув. Невидимий прес, який дав на його плечі останні дні, зник у місці блаженної легкості.
« Тепер ти зможеш спати спокійно, — негрубко сказав Генрі, вибираючи годинник.
— Я не забуду вашого спасіння!
Роберт впав на коліна і відвеселив глибокий поклони, очевидно, що нічні видіння привели його до межі божевілля.
— Досить, іди. Генрі коротко рухав руки й наказав йому піднятися.
Роберт покірно кивнув і вже попрямував до виходу, коли Генрі гукнув його:
- До речі, хочу запитати про одну дрібницю. Якщо ти не хочеш відповідати, то це просто захоплива цікавість.
- Для вас, пане, будь-яка інформація! « Роберт обернувся, його обличчя сяяло від відданості. — Запитуйте що завгодно, відповідай як на дух.
Генрі придивився, дивлячись йому прямо в очі:
- Хто саме найняв тебе, щоб забрати Джоші?
Генрі поставив запитання, яке викликало в нього цікавість до життя.
- Пане, як вам вдалося зрозуміти, що я слідував за вами того дня?
Наїмник чітко пам’ятав про те, що він тримався на дуже високій дистанції і вправно користувався складками місцевості.
« Тебе це не стосується, — відрізав Генрі холодною тоною і сказав мені, що він не має наміру розкривати свої методи.
Роберт співчутливо схилив голову. Він вважав, що має стільки таємничих сил і не повинен був пояснювати очевидне — такі люди завжди мали способи бачити невидиме. Поправивши комір куртки, він продовжив:
— Професійний кодекс забороняє мені видавати замовника навіть під тортурами. Але оскільки про це питаєте саме ви, пане, я зроблю виняток. Для усунення Джоші просив графа Хуен.
— Граф Хуен? — Генри тільки злегка підвів брову. Його розрахунки були вписані у відповідь, хоча й доводили найгірші підозри.
Роберт криво посміхнувся:
— Я просто авантюрист і не звик копатися в мотивах аристократії. Якщо батько замовляє вбивство власного сина, то це їхня сімейна справа. Для мене важливо лише те, щоб плата була гідною.
Генрі коротко кивнув, приймаючи інформацію.
— Я зрозумів. Можеш повертатися.
— Бережіть себе, пане! Роберт відвісив глибокий, шанобливий поклон і вдавав за собою двері та зник у нічній тіні.
« Граф Хуен... Очевидно, він вже визначився з спадкоємцем і мав намір прожити кілька десятиліть тому. Тож не дивно, що він так старанно уникав розмов про джерело Кукли Злоби - боявся, ніби правда випливе назовні." Він тренув головою, відганяючи думки про інтриги цього клана; для нього ці новини були не більш ніж шумом листя на вітру.
*
Через три дні Майло особисто привіз пакет документів. Тепер Генрі офіційно став Джерантом Лоґаном, який збіднів дворикового роду із передмістя Штормграда. Легенда полягала, що через фінансовий крах сім'ї молодий чоловік подався в авантюристи і тепер тримає шлях до Королівство Доріс у пошуках привидів. Навіть найприскіпливіший охоронець не знайшов би зачіпки для підозр.
Хоча Генрі мав достатньо навичок, щоб перетнути кордон нелегально, він волів мати законні шляхи, які б могли привернути до себе більше уваги. Він уважно вивчив пергамент, оглядаючи текстуру печаток, а потім підняв погляд на Майло:
— Невже цей Джерант існує? Робота здається надзвичайно надійною.
Майло відповів тонкою, ледь помітною усмішкою:
— У цьому світі завжди є люди, які готові продати що завгодно, якщо ціна покриє їхні страхи.
Генрі зрозуміло посміхнувся, вважаючи підтекст. « Документи не імітують автентичність, вони є справжні" - зробив він про себе. Не ставлячи жодних питань, прибрав папір у внутрішню кишеню.
Заради безпеки цієї легенди Майло, безсумнівно, подбав про те, щоб справжній Джерант більше ніколи не народився. Інакше, випадкова зустріч з правдивим власником імені могла зруйнувати цілу схему в найслабкіший момент. Для Майло усунення нічого палацянина було нікчемною платою за прихильність таємничого майстра.
« Така доля слабких, — з сумом подумав Генрі, відчувши легкий укол цинізму. « Іноді вони навіть не усвідомлюють, що́ є причиною свого кінця », — каже вона. Твоя смерть була вирішена без твоєї участі."
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu