Генрі вибрав замовчати. Позбавлення негативних слів лише посіяло б паніку, не давши жодного корисного рішення.
Коні несли їх геть від проклятого місця. На зворотному шляху Генрі не переставав пильнувати, постійно скануючи місцевість. Але пейзаж залишався незмінним, наче морок остаточно розсіявся.
Через два дні на горизонті відбулися суворі обриси Штормграда. Обидва вершники одночасно випали. Шумні вулиці, крики зазивав, нескінченні суперечки торговців, дитячий плач і бурчання прачок — це хаотична й приземлена марнота дарувала забутий спокій. Це був справжній світ людей, зрозумілий і передбачуваний.
У Штормграді Генрі швидко попрямував до Асоціації шукачів пригод. У головному залі, як завжди, стояв гул від безлічі голосів.
- Де Майло? — Він просто кинув один з службовців.
Спочатку цей чоловік зволікав, щоб обсадити наглого чоловіка. Але коли він побачив за спиною свого незнайомця Великого лицаря Роберта, смиренного наступного по п’ятах, відразу змінився в обличчя. Попливши в посмішку, він сказав:
— Пан, заступник головуючого у себе на другому поверсі. Хочете, щоб я доповнив про вас?
— Нет, я пройду сам.
Генрі швидко піднявся по сходах. Роберт мовчав, а його співробітник падав у холодну мовчанку, коли той знову зашукав собі вуха.
Генрі коротко вдарив у двері і, не чекаючи запрошення, перейшов поріг кабінету.
— Пан Генри? Ви вже повернулися, і Майло сидів у глибокому кріслі з книжками й чашкою кави.
Генрі сів на диван навпроти нього і, не гаючи часу на вітання, запитав в упор:
- Ти впевнений, що дав мені абсолютно всі архівні відомості про містечко Річка?
Мешканці того міста, очевидно, вже давно залишили своє життя і повернулися до іншого місця. Протягом десятиліть спустошення, очевидно, були люди і жоден смертний не вижив би у тому гнізді злих духів. Генрі не сумнівався, що Асоціація була зобов’язана знати про аномалії. Майло непокоїв те, що вона грала в подвійну гру.
Майло поставив чашку і спокійно пояснив:
- Звичайно, я показав все, що ми маємо. Як я й казав раніше, це покинуте поселення пустіло сотні років.
- Що ти сказав?
Генрі не зводив погляду співрозмовника. Усього за два дні Майло кардинально змінив свої показання. Він брехав, не тремнувши ні одним м’язом, з такою абсолютною впевненістю, що говорять лише незаперечну правду.
Майло на мить замився, зауваживши важкий погляд гостя:
— Э-э... Пане Генрі, щось не так?
Він перевів погляд на Роберта, який дивився на нього з явним підозрою, і відчув, як у кімнаті заглушується напруга.
Генрі повільно, глибоко зітхнув і контролював холодну лють:
- Два дні тому твої слова звучали по-іншому. Ти казав, що це звичайне і живе містечко, а не покинуте руїни.
Майло тільки збентежено покачав голвою:
— Бути того не може. У нашій місцевості кожна дитина знає, що багато років тому банда розбійників грала містечко Річки. Вони вирізали всіх мешканців і зрадили будинки вогню. З того часу там лише попіл.
Майло записував свої аргументи в розмірах без жодної замки; його голос не сквозив ані тіні фальярства. Генрі і сам не допускав думки, що співрозмовник може обманювати в такому важливому питанні лише мовчки аналізуючи почуте.
— Пане Майло, ви помиляєтесь, — втрутився Роберт. Він швидко подався вперед, не в стані підсидіти на місці від хвилювання. — Я був там кілька разів. Це село було звичайним містечком, наповненим життям. Але два дні тому... У перший день гірська стежка виглядала як завжди, а вже на другій вона завсіла бур’янами. Такі густі та високі, ніби на це пішли довгі роки.
Майло випростався, і вираз його обличчя миттєво став зосередженим. Якщо Роберт і таємничий Генрі говорили про одне й те саме, то ситуація не була легкою. Ці двоє явно не належали до людей, які схильні до безглуздих жартів.
Коли Майло заручився, він сказав:
- Пане Генрі, пам'ятаєте ті записи за містом Річки, що я показував вам раніше? Всі мої слова підтверджені документально. Давайте ще раз поглянемо на архіви.
Генрі коротко кивнув:
- Саме це я і збирався запропонувати.
Він поділяв цей прагматичний підхід: людська пам’ять — інструмент крихкий і суб'єктивний, тоді як пергамент, який запечатав факти чорним по білому, залишався безстороннім свідком.
Трійця піднялася на верхній поверх і попрямувала до комори. Майло звичайним жестом підійшов до стеля з документацією Ручової Долини, витягнув потрібну теку і простягнув її Генрі:
- Будь ласка, пане Генрі.
Генрі прийняв архів. Пальці не відчували звичного поколювання або слідів остаткової мани, а це здавалося абсолютно інертним. Він відкрив його і почав читати. Протягом десяти хвилин у приміщенні панувала мертва тиша; Генрі не пропустив ні слова, поки його очі сканували рядки. Закінчивши, він зачинив теку і подумки звернувся до чіпа:
« Глибока Сінева, виведи дані про Ручкову Долину, зафіксовані під час нашого минулого візиту».
Всі ці двері завантажені.
Перед нашим внутрішнім оком Генрі розвернулась детальна копія раніше відсканованого архіву. Він порівняв два тексти, і його брови повільно поповзли вгору.
« Як це можливо?»
У паперовому архіві, який він тримав зараз, чорний по білому означало: 30 років тому Ручна Долина впала жертвою нальоту розбійників. Кривава бійня не залишила нікого. Грабіжники винесли все цінне і зрадили будинки вогню.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu