Генрі повернувся до того самого шляху, але його вразило те, що вхід у печеру не існувало. Там, де ще годину тому зял темний позіхав гроту, тепер височіла монолітна стіна, покрита тріщинами і давніми нашаруванням каменю без натяку на проєм.
Не бажаючи вірити очам, він обійшов ділянку навколо і прослизнув породу, але слідів лаза не виявив. Генрі витягнув лопату, зрубав густі бур’яни біля підніжжя і взявся копати, сподіваючись знайти хоча б завалований прохід, але ґрунт виявилася щільною й недоторканою.
Він обернувся і ще раз подивився на далекий ліс: павутиння зникла, сліди гігантських членистоногих стерлися. За такий короткий час навіть найсильніші пориви вітру не могли знищити їх.
« Моє теперішнє знання недостатньо, щоб дати цьому раціональне пояснення...»
Генри нахмурився. Він ніколи не стикався з такими просторовими аномалями і не знав, до якого поділу магічних чи природних наук відобразить це явище.
« Якщо вірити словам коваля, то вилізти звідси лише при світлі дня. Невже день і ніч тут — дві різні метри реальності? Чи різні шари простору? Інакше ці метаморфози просто неможливі".
Після недовгого аналізу він висунув гіпотезу про накладання пластів простору: вночі відбувається аномальний селище з його пашками, магічними травами і павуком зграями, а вдень локація повертається до стану звичайного міста Ручої.
Раптом його осінило.
— Ах так, треба заглянути в сам селище.
Мешканці міста Ручови були смертельно небезпечними — у кожному з них, за відчуттям Генрі, таїлося щось зловісне і приховане. Вночі він не ризикнув би підійти до них і на 100 кроків, але в промінях сонця рішучість міцнила.
Він вирішив повернутися, провести спостереження здалека і, якщо ситуація стане безпечною, зайти всередину для збору даних.
Зрештою шлях до першого Ущедра біля підніжжя гори пролягав через житлові квартали, а в крайньому випадку це був величезний і виснажливий гак.
Коли Генрі востаннє побачив глухий мур, який закривав печеру, то пішов у зворотний шлях. Проходячи повз сосновий бор, він взяв значно лівіше — пам’ять про шовальну масу павуків було занадто свіжою. Навіть знаючи, що ліс здається порожнім, він не спокушував долю і тримався на границі.
По дорозі він уважно вивчав ґрунт. Вчорашній гігантський мамон мав колосальну масу, і його біг повинен був перетворити дорогу в місиво з болота та викорчеваних кущів.
Однак на землі не залишилося жодного відбитків. Ця стежка, очевидно, вже багато десятиліть не точилася через густу траву та зарослі бур’яни.
Коли Генрі нарешті повернувся до села, він зупинився на високому пагорбі.
З цієї відстані він миттєво відчув невдале. Коли він вперше оглядав місто Ручовику, то видавався живим і звичайним місцем для копання людей.
Тепер же перед ним з’явилися мертві руїни: дахи будинків обвалилися, стіни зіяли прорихами і заросли агресивним в’юном.
Деякі будівлі носили сліди старих пожеж, а сусідні будинки і взагалі вигоріли до самого фундаменту.
Генрі сказав, що головна вулиця майже зникла під килимом високої трави. Покладаючись на пам’ять, він пішов до дому коваля.
Головний каркас будинку вцілів, а вхідні двері були щільно закрита, наче охороняючи спокій порожніх кімнат.
Коли Генрі побачив у мутному вікні, то зрозумів, що внутрішня атмосфера в загальних рисах повторює те, чого він бачив вночі. Він потягнув за ручку, але двері не піддалася - старий замок намертво проржав. Генрі не почав витрачати час на тонкі маніпуляції; він трохи довернув корпус, посилив натиск і одним різким рухом плеча вирвав дверну коробку з підгнячого проема.
"Кузнець-дя, вибачте, я не навмисне ..."
Важка споруда з гуркотом впала на підлогу, піднявши у повітря густу сірий пил, який тут роками копався. Генрі поспішно відступив за поріг, закривши ніс долонею. Тільки коли влізли трохи усередину, він обережно перекинувся крізь уламки і увійшов всередину.
Повільно обходячи перший поверх, він помітив, як природа бере своє: крізь щілини в підлозі пробиралися бліді стебла рослин. В одній з кімнат його кроки зі страхом загнуті змія, яка разом із сухим шелестом скрилася в дірі підвіконником.
« Нужно оглянути верх».
Сходи на другий поверх виглядали жахливо, бо дерево підгнило і в ступнях зяяли небезпечні порції. При кожному кроці конструкція видавала надривні, жалібний скрип, ледь утримуючи вагу дорослого чоловіка в сназі. Щоб не завалитися вниз, Генрі активував чіп:
— Глибока Сінева, сканируй структуру.
Система миттєво висвітлювала критичні зони: під деякими прольотами не було опори, які перетворювали драбину в пастку. Обережність ваги і вибираючи тільки надійні ділянки, він піднявся наверх і першим кроком пішов до стола.
Вночі на ньому лежала відрізана рука Роберта, але зараз столиця була завалена купою якогось старого мотлоху і бітовою кераміки - ніяких слідів плоті.
Потім Генрі перевіряв дві позосталі кімнати. Обидві стояли запущеними та засушені сірою зеленню.
У спальні, де вночі на гаку висіло стегно, він знайшов кілька пожовтілих фотографій. Відсиділи і розплились, обличчя людей ледве вгадувалися. Але було ясно, що це сімейні портрети коваля з дружиною та дитиною.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu