Бам! Бам! Бам!
Зверху роздалися важкі методичні удари. Хтось масивний з силою бив у двері мансарди, тому по всьому будинку пройшла відчутна вібрація. Серце Генрі пропустило удар: над хвилями з’явилася концентрована, майже осязана загроза.
« Уходити. Треба йти негайно."
Пульс займався, інстинкти заспівали про близькість смерті. Раптом стук припинився, і в домі запанував неприродна тиша, від якої повітря у холі миттєво охололо.
Генрі обернувся до сходів і відчув, як його волосся на потилиці стало дибки.
На сходах другого поверху стояла маленька дівчинка в червоному кліткованому платтях. Вона нерухомо стискала в руках ляльку, і хоча на її голові була лише гладка шкіра, Генрі фізично відчувала на собі її неприємний погляд.
« Вона що... Усміхається? "
Наче у відповідь на його думку, її обличчя повільно прорізався. З оголеного оскалу білих зубів потягнулася в’язкі червоні нитки слини. Ця жахлива гримаса по шкірі пробіг мороз. Генрі не чекав, поки у його долоні почали швидко фокусуватися частинки вогняного елемента. Дівчинка не побоялась, але з жахом почала повільно спускатися сходами і прямувала до неї.
У цей момент світло впала на іграшку в її руках, і Генрі дізнався про неї - це була Кукла Злоби.
« Невже моя лялька з просторового обручка народилася із цих місць? Той Чарівник забрав її, але закінчив свої дні за межами міста Річко ...."
Незважаючи на незначні відмінності в фасоні сукні, аура артефакту була ідентичною — предметом вищого рівня для створення чорних проклять.
Часу на роздуми не залишилося, а відстань між ними скорочувалась. У цю критичну мить біля вхідних дверей лязло залізо: ключ скреготнув у замковій щілині і провернувся. Дівчинка завмерла, наче наткнулась на невидиму стіну. Сумий клацання — і двері відчинилися.
У будинок увійшов масивний бородач. У його лоб був глибоко всажений сокира, лезо якого пішло в кістку на кілька дюймів. Не звертаючи уваги на смертельну рану, він помітив Генрі і його обличчя розплилося в широкому, добродушному усмішку:
- А, це ти! Ще раз дякую за ту чашку оливкового пива, хлопче.
- Дядько-кузна? — Видихнув Генри, коли дізнався свого недавнього друга з таверни.
Але вигляд коваля зазнав жахливих змін: очі затягнулося білосою пелена, а шкіра придбала трупний і синє-зелений відтінок. Посмішка на застиглому обличчі виглядала натягнутою і неприродною. Чоловік повернувся до застиглих на сходах фігурці і суворо прикрикнув:
— А ну назад! Не смій грубити нашому гостю!
Дівчинка перелякано притиснула ляльку до грудей, її маленьке тіло затремтіло від явного страху. Вона різко розвернулась і, сідаю ніжками, скрилася в глибині другого поверху. Гнічого холоду, який повалив кімнату, негайно відступив. Генрі відчув, як легені нарешті наповнилися повітрям і з шумом висихнув.
— Уходи швидше, — не обертаючись, кинув коваль. — Покинь цей будинок. Тобі тут не місце.
Генрі коротко кивнув, не опускаючи руки з готовим заклинанням:
- Дякую.
Він розумів, що без втручання цієї дивної істоти результат зустрічі з дівчинкою був би наперед визначений — його магічні сили навряд чи вистачило б для перемоги. Великан зітхнув:
— Эх, в нашому містечку мало хто зміг зберегти розум. Хе-хе ... Та й людей-то тут майже не залишилося.
Він гірко, надтреснуто посміхнувся і підняв на Генрі свої порожні очі:
— Иди же. Я не знаю, коли остаточно втрачу контроль. Тоді я стану небезпечним. Уходи!
Кузець виглядав дуже стривоженим, здавалося, нахлинули спогади про важкі події. Він сказав Генрі негайно йти, не знеохочуючись тоном.
Генрі коротко кивнув і попрямував до виходу, але біля самого пороговору завмер, обернувшись до майстра.
- Дядюшка, ти знаєш, як вибратися з цього місця?
Кузець на мить розтерався. Його обличчя спотворилося від болісної зусилля згадати, він судорожно схопився за лоб, немов намагаючись втримати вислизаючи думки.
- Я багато забув... Майже все стерлося, — прохріє він крізь зуби. - Але знаю одне: тобі треба протриматися до світанку. Як тільки зійде сонце, ти зможеш піти. Головне — тримайся подалі від цих будинків. Не смій наближатися до них!
Раптом коваль скрикнув, його тіло тремтіло від сильного болю. Він обхопив голову руками і впав на коточки. Генрі з тремтінням помітив, як за спиною чоловіки під одягом почали пульсувати і роздмухуватися величезною неприродною шишкою.
Коли Генрі побачив це страхітливе перетворення, то не зволікав. Він вискочив назовні, щільно притягнувши за собою важкі двері.
Бах!
Наступної секунди з кузні донісся оглушливий гуркіт, від якого здригнулася мостіва і мілко затремтіла скло в сусідніх домах.
— Роберт? — Негромко покликав Генрі, обережно озираючись по сторонах.
Вулиця була порожня. Ще хвилину тому Роберт стояв тут, біля вікна, але тепер від нього не залишилося і сліду.
« Невже коваля налякав його до такого ступеня? » — промокла в голові Генрі.
Можливо, коли дядько відчиняв двері, Роберт оцінив загрозу і вирішив ретуватися. Врешті - решт, видовище живого мерця з сокирою в черепі, який як ніколи не було ведуть світські розмови, може підірвати розум навіть досвідченого бійця.
Генрі вирішив не витрачати більше часу на пошуки партнера, а лише мовчки висловив надію, що йому вистачить удачі пережити цю ніч.
Він кинув погляд в сторону підніжжя гори. Він вже перевіряв, що невидимі бар’єри або просторова петлі не могли вийти в ту сторону. Єдиний варіант залишався на півночі, де щільна забудова житлових кварталів зрештою зникла.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu