На Континенті Караґ подібне самоправство Марко швидко перекресли б наглядні структури, але тут, на землях Корсона, контролювати його було нікому і маг робив форму беззаконня. Генрі не збирався впадати у моральний занепад і звинувачувати колегу у вбивстві простих смертних. Він добре розумів, що доти, доки ти не маєш достатньо сили, лишатися подалі від таких осіб.
Він почав переступати поріг Головного залу, як на ньому схрестилися десятки тривожних поглядів. Тут вистачало досвідчених бійців, і майстер рівня Рицаря не були рідкістю, але важка, ледь пригнічена аура Генрі змусила їх інстинктивно наховатися, як перед обличчям затаяний хижак.
Тому він подався до співробітника Асоціації і через кілька хвилин повернувся разом з статним чоловіком із золотим волоссям.
— Пане, дозвольте представити вам: заступник головуючого Штормградської асоціації шукачів пригод Міро Калле, — з радістю сказав Сід.
Миро стримано кивнув і простягнув руку на вітання.
- Вітаю вас, шановний гість. Я займаю пост заступника і буду радий допомогти вам в будь-якому питанні.
Генрі, не марнуючи часу на завершення церемонії, виймав зі складок одягу папір.
- У мене рекомендаційний лист від графа Хуена Бенкса.
— Лист адресовано Головуючим, але, на жаль, його зараз немає в Шторморграді, — пояснив Міро, приймаючи конверт. — Я тимчасово виконую його обов’язки, а вповноваженим ознайомитися з змістом.
Він акуратно розкрив листа, бігло пробіг очима по рядках, ретельно скинув друк з підписом і задоволено кивнув.
— Пане Генрі, прошу вас піднятися. Тут надто багато зайвих очей і вух для таких розмов.
Кабінет Міро лежав на другому поверсі. Сид, зайнявши позицію біля дверей, перетворився на німого сторожа.
Господар кабінету налив гостю води і, дочекавшись, поки той влаштується, поставив прямі запитання:
— Пане Генрі, ви ж таємничик?
— Абсолютно вірно, — спокійно підтвердив Генрі.
Світо м’яко усміхнувся, намагаючись згладити незручність.
- Будь ласка, не зрозумійте мене неправильно. Згідно з наказом Герцога Теодора, ми зобов'язані вести облік всіх таємничиків, що прибувають до міста.
— Залиште вибачення, цей порядок мені дуже відомий, — сказав Генрі.
Він розумів логіку влади: чарівники його рівня були надто небезпечними для своїх громадян, і у великих полісах такі правила неминучі. Проте маги рідко бажали реєструватися добровільно, а державні службовці не ризикували наполягати. Тому закон часто був лише формальністю на папері.
— Де Роберт? — Генрі волів відразу перейти до суті візиту.
Миро зрозумів, схилив голову.
— За ним уже послали чоловіка. Ще до вашого приїзду ми отримали повідомлення від графа Хуена. Роберт свідомо не брав нових замовлень і залишався в Штормграді, очікуючи вашого візиту.
— Чудово, я почекаю його тут. До речі, скільки Великих лицарів є у вашій асоціації? — Генри розслаблено відкинувся на спинку дивана і прикрив очі, занурившись у стан поверхневої медитації.
Заступник головуючого на секунду поспішав від такої прямості, але швидко повернув собі самовладання.
« У самому Штормграді їх троє, але лише один Роберт виконує всі завдання.
У голові Генрі миттєво склався пазл.
- Тоді він слідував за мною. Що ж, його сила дійсно заслуговує особливої уваги.
Через півгодини у двері постукали коротко. По той бік почувся спокійний і звичний голос:
— Миро, я тут.
— А ось и Роберт. Сподіваюся, він не змусив пана Генрі чекати надто довго, усміхнувся Міро і піднявся, щоб відчинити замок.
Генрі відкрив очі і подивився на цього чоловіка. Перед ним стояв той самий Великий лицар-розбійник, якого він запримітив ще під час прогулянки містом. Коли Роберт дізнався про Генрі, то на мить завмер.
« Це він? Невже дізнався? Ні, можливо... Тоді він міг лише відчути мою присутність, але обличчя бачити не могло. Просто збіг», - думки Роберта неслися божевільним вихрем, поки він перетнув кімнату.
— Роберт, це пан Генри. У нього є до тебе кілька запитань. Поговоріть з очима на очі, а я поки займуся справами Асоціації, наказав Міро і залишив кабінет.
— Присаживайся, — негромко промовив Генрі безквально відпилюючи ковток води.
— Дякую, — відповів Роберт.
Усередині нього наростало незрозуміле занепокоєння: за довгі роки він не раз дивився смерті в обличчя і без тіні сумніву обривав чужі життя, але зараз, у присутності цього чоловіка, його охопила майже дитячий тривога. Роберт сів на край стільця, напружений і прямий, наче винний хлопчик перед суворим учителем.
- Це ти роздобув? — Генрі без зайвих вступ виклав на стіл Куклу Злоби.
Коли Роберт побачив артефакт, він втягнув повітря крізь зуби.
— Я... Я... — Він запнувся, не в змозі підібрати слова.
Роберт знав, що будь - які брехні або неправильні вибрані тон можуть стати для нього трагічними.
— Не треба так нервувати. Просто розкажи, де ти її взяв. Я не збираюся завдавати тобі шкоди, спокійно сказав Генрі.
Роберт зробив глибокий вдих, намагаючись впіймати тремтіння у колінах.
- Так, я приніс її... але я її не крав, а знайшов.
- Знайшов? « Генрі скептично піднімав брову, і в його голосі прослизнули холодні нотки.
Роберт завів розмову швидше, боячись втратити довіру:
— Присягаюся, это правда! Тим чоловіком був якийсь заїзд маг у довгій мантії. Він стискав цю ляльку в руках до самої смертної години, і я вирішив, що річ повинна бути цінною. Набрався сміливості і підійняв її. Але вона... Вона лякала мене. Звичайна ганчірка, а від неї віяло чимось зловісним. Зрештою я вирішив збути її графу Хуну. Аристократи - падки на такі диковинки.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu