Він озирнувся, намагаючись вирахувати стрілку, але Генрі ніби розчинився в лісовій частіше. Сонні то блідо від страху, то темніло від люті. Ретельно зваживши всі шанси, він зрозумів, що сам йому не витримуй і вирішив прорватися назад до Макена.
Бум!
Стояло Сонні розвернутися, як зі спини прилетів Огненна куля. Заклинання з гуркотом детонувало, торкаючись захисту. Могутня ударна хвиля буквально відкинула мага на кілька метрів, а світловий щит після вибуху став майже прозорим.
— Ні, треба повернутися... знайти Макена! — Прохрипів він, піднімаючись на ноги.
Сонні, оглянувшись на ходу, випустив Крижану стрілу. Снаряд пронісся крізь лісову гущу, залишаючи за собою шлейф інея на гілках та пожахлих листках.
Генрі сміливо спостерігав за такою хаотичною відповіддю. Сонні навіть не здогадувався, де перебуває його ворог. Генри не поспішав. Він зберігав видану дистанцію, систематично слідуючи за ціллю і час від часу « підстібаючи » її черговою коррозійною стрілою.
Невдовзі Сонні вже не буде сил. Постійна підпілля бар’єри викачала з магу майже всі резерви.
— Благословення вітряного духу!
Відчувши, як захист впала, Сонні впав у паніку. Його серце шалено закололося об ребра. Він активував вбудовану магію демонізованого артефакту, і навколо його ніг закрутилися малі вихори. Швидкість бігу швидко зросла, і він відступає.
Генри не став кидатися в погоню. У холодному аналітичному сприйняття глибокої Синеви він чітко бачив, що Макен вже близько. Точка зустрічі була неминуча.
« Якщо ситуація вийде з-під контролю, я просто піду в тінь. З такої дистанції я в безпеці" - подумав Генрі, безшумно ковзаючи між деревами і не випускаючи противника з виду.
— Макен! Я знайшов його, але цей виродок застав мене зненацька! — Закрикнув Сонні, мало заздрив напарника. Він виглядав жалюгідно: одяг у лахмітті, обличчя в саже, рана на боці продовжує сочуватися чорною.
Макен кинув його важким, дивним поглядом.
— Застав зненацька, кажеш?
Почувши в цьому тоні негарне, Соні інстинктивно відколов назад і махнув рукою у бік чайки:
- Він там, йде по п'ятах!
Макен повільно кивнув, його очі звузилися.
— М-м, я разберусь с ним. Але спочатку...
Повітря перед Макеном миттєво засіденло, формуючи великий гострий льодяний Шип, який з гулом кинувся прямо в груди Сонні.
— Ты?
Відстань була занадто малим для маневру. У відчайдушній спробі втекти Сонні викинув руки вперед, формуючи слабкий щит, але виснажена мана ледь мерехтіла — крихкий шкаралупа.
Шип навіть не забарився. Заклинання з сухим тріском пробило захист і глибоко увійшло в грудну клітку Сонні. Свіжа кров хлинула на лід, миттєво розмальовуючи його в алий колір.
Влучний удар мага вражав стовбур дерева. Він широко відкрив рот, судомно намагаючись вдихнути, але замість повітря випалювалася багрова суміш з крові і осмітків легенів.
Перед тим як життя остаточно відібрало його, Сонні встиг лише кинути погляд на Макена — повне полум’я ненависті. Його голова безсило впала на груди.
Після того як Макен закінчив з колишнім союзником, він негайно пірнув за товстий стовбур старого дуба і уважно оглядав ліс. Він помітив характерні сліди опіків на тілі Сонні. Ця магія навіяла побоювання, і Макен не збирався підставлятися.
— М?
Шорох справа змусив його негайно зреагувати. Він активував Щит духовної сили, ідентичну Сонні. Коррозійна стріла вдарила на бар’єр, розходячись по ньому смарагдовою брижкою. Макен відразу ж мітнувся до іншого дерева, і ледь він змінив позицію, як туди, де він стояв секунду тому, встромився наступний снаряд.
— Чёрт возьми! Звідки він знає, де я? - Прошипів Макен крізь зуби.
Щит витримав, але магу не по собі. Густий підлісок мав приховувати його рух, але Генрі ніби бачив крізь деревину. У арсеналі Макена був лише Крижаний Шіп — надзвичайно цінний заклинання, зовсім не придатний для сліпого стрільби по кущах. Він тільки чекав моменту, коли почався вірний удар.
Однак ліс диктував своїми умовами: густі заросли, а Генрі і далі систематично розстрілювали його коррозійними зарядами.
« Нужно скоротити дистанцію. У ближній бою у нього не буде шансів», вирішив Макен і почав коротко перебіжками зближатися, використовуючи кожне дерево як природний притулок.
Генрі у свою чергу холоднокровно продовжував виснажувати ресурси ворога. Кожен удар по щиту змусив Макена витрачати великі обкладинки дорогоцінної мани на відновлення цілісності бар’єри. Стояло Макену прискоритися, як Генрі плавно відступав, витримуючи ідеальний баланс: він не давав ворогам підійти на відстань удару, але і не відпускав його достатньо далеко, щоб той міг втекти.
« Ні, це пастка». Усвідомлення прийшло надто пізно до Макену. Його магічні резерви швидко таяли, а ворог залишався таким же недосяжним привидом. Тривога перейшла від безсилля глухих. Притиснувшись спиною до дерева і дихаючи, він вигукував: « Цей хлопець надто слизький. Якщо я продовжу цей танець, він просто вижене мене досуха. Треба йти. Він тримає дистанцію, значить боїться прямого зіткнення - його стріли неприємні, але не смертельний, поки тримається щит."
Коли Макен прийняв рішення, то почав поволі відступати з надією вийти живим.
— Збираєшся втекти? « Здавалося, голос Генрі був чутний з самої тіні дерев.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu