- Що... Що сталося? — Він пробурмотів Генрі, намагаючись сфокусуватися.
— Ти раптом повалився на землю прямо біля води. Я кликав тебе кілька хвилин, поки ти нарешті не відкрив очі.
- Я знепритомнів? Зовсім цього не пам'ятаю. Але, Емілю, я бачив обличчя... на глибині. Блід, наче утопленець, який пролежав вічно у воді.
Еміль не поставив під сумнів його твердження, а просто рішуче потягнув хлопця від берега.
— Я вдивляюсь у воду, але нічого подібного не помітив. Але твоя свідомість — це найкращий доказ того, що тут діється щось небезпечне. Моя маленька, майже провокує загрозу. Йдемо звідси, і більше ніколи не наближайся до цього озера.
Еміль ніколи не відчував бажання докопуватися до правди. У ньому було багато допитливості, але природні раціональні здібності були сильнішими.
« Невідома енергія радіації...» — Генрі тим часом пильно переглядав логіки глибокої Сіневи, які виринали в його свідомості.
✔ Встановлено: ця енергія радіації комплементарна для вашого тіла. Енергія успішно акумулює всередині організму. Метод активації невідомий; потрібно зібрати додаткову інформацію.
✔ Показувач параметра « Двух» збільшено на 0.3. org
Серце Генрі пропустило удар: характеристика "Дух" вперше за довгий час змінилася. Звичайне харчування і виснажливі тренування сприяли росту Сили, Лівкості або Тілоспання, але дух завжди залишався статичним. Навіть у сильного воїна, як барон Бак, цей показник становив всього 1.3
« Запитати поточні параметри організму», — наказав він подумки.
◯Генрі Мелін: Сила 2.0, Пастка 1.6, тілоснування 22, Дух 1.5
Генрі збільшився на 0,3 одиниці, але це сухе цифрове значення поки що не посилилося жодними інтуїтивними осяяннями.
Його призначення залишалося таємницею, прихованою за пліснявою невідомості.
- Як ти? Все гаразд? — Еміль пильно вдивлявся у обличчя супутника, помітивши його відреставрований вигляд.
— Все нормально. Просто намагався проаналізувати причини втрати свідомості, — відповів Генрі звична безстрашність.
- Я чув багато подібних історій від старих вояк, але сам зіткнувся з таким вперше. У цьому світі ще занадто багато білих плям, - вимовив Еміль, і в його голосі промайнула тінь безрозбірного занепокоєння.
Залишивши позаду північне озеро, вони регулярно оглядали околиці, але вже не виявили жодних аномальних ознак.
— Коли весільна метушня вщухне, я обов’язково додам пану баронові про це, — пообіцяв Еміль.
« Весною і влітку тут завжди багатолюдно, але ніхто ніколи не згадував про плач. Вода в кооловіні лише взимку, отже примарні звуки прив’язані до цього часу року. Коли озеро зникає, йому загрожує небезпека.
Перед очима знову спалахнуло бліде, позбавлене життя обличчя в товстій воді і по спині пробіг ледь уловний холод. Генрі не вірив у видіння, але знав: це не була фантазія чи галюцинації.
Сонце повільно опускається за обрій, розмальовуючи засніжені вершини в густо - золотистому тоні. Пейзаж видавався нереалістичним, але з приходом темряви ідилія перетворилася на лють стихії. Вітер зміцнився, перетворюючись на надривний вій, куди більш лютий, ніж минулої ночі.
— У... Ууу... Ууу...
Цей звук прорізав завивання в'юги, став виразніше і голосніший. Генрі нерухомо лежав у своїй кімнаті, намагаючись ігнорувати далекі стіни, але порив вітру раптом вдарив в стіну будинку з такою силою, що віконні рами жалібно закрипеліли.
— Ого...
Звук наростав, і він з’явився жахливою щільністю. Прислухавшись, Генрі зрозумів: джерело плачу знаходиться не десь в горах, а безпосередньо за тонкою склом його вікна.
- Глибока Сінева!
Голографічна проекція міні-карти безстрашно демонструвала порожнечу: в радіусі виявлення не було ні людей, ні великих тварин.
— Ого... А-а!
Незапальний жіночий крик, повний нестерпного борошна, вдарив по нервах. Свідомість Генрі поплило, простір перед очима почав пульсувати, змінюючи темряву на болісну білизну. Різкий біль завалився у віскі, грозячи його в безсилля.
▫ Ознайомлений напад невідомий радіаційний випромінювання. Рекомендується тимчасове від’ єднання слуху.
- Відключити слух! — Коротко імпульсом наказав Генрі.
Світ миттєво занурився в абсолютний вакуум тиші. Тиск у черепній коробці зник, залишивши просте запаморочення.
Він обережно доторкнувся до віконного скла, де був повний багні і поволі осідав на раму сніжинки. Фізичного вітру не було - все, що відбувається, є цілющим впливом на психіку.
« Цікаво, як там Еміль? » — сказала він умить мобілізуватися. Якщо чіп зміг захистити свого власника, то його супутник в сусідній кімнаті був повністю відкритий для ментального удару.
Після того як Генрі відчинив двері, він знайшов кімнату Еміля порожня. Пістель була зм’ята і ще зберігала тепло людського тіла - лицар покинув її зовсім недавно. Спустившись по сходах на перший поверх, Генрі побачив, що важкі вхідні двері ферми бовтаються на петлях.
« Навіщо йому виходити в таку ніч? »
Увесь цей час я відчував, що в мене все гаразд. Він швидко оглянув територію ферми, але не знайшов жодного сліду присутності друга. Проходячи повз хижини Массімо, Генрі почув розкатистий, розмірений хроп. « Цей старий нерв подібний до канату, а сон міцніший за камінь. Мабуть, саме ця глухота і дозволила йому дожити тут до сивини - його не пробурить також небесний грім." Він подумав.
https://literna.net/uk/books/92-velikii-charivnik-pochinayuchi-z-prostoho-nyukhu